Існування – це звичка, яку я все ще сподіваюсь придбати.

      Е. Чоран

Світ, чиє минуле давно застаріло, а сучасне швидко відкидається в антикваріат, потребує своїх хранителів. Утім, наші автори чомусь
завжди воліють трагедію, без огляду на довколишній фарс. Усі їхні рефлексії – довкола розчарувань, зради, спаплюжених надій і
нездійснених бажань. Схоже на “Втрачені ілюзії” Бальзака, “Загиблі мріяння” Діккенса і “Загублений рай” Мільтона. І вкрай рідко згадують казку про голого Короля, сповнену розбитих надій, гірких розчарувань, втрачених ілюзій, загиблих мріянь та покинутого раю. Себто про самого себе. (more…)

Разве мог предположить,
Что придется долго жить?

       А. Межиров

…У Франції існує “Асоціація за право гідно померти”. Але це у Франції – там тепло! І літературних джентльменів удачі там шанують ще за життя. Натомість український літератор зазвичай позбавлений права на гідній відхід. Згадаймо, як безсоромно, на “державному” рівні, спекулювали на смерті Василя Симоненка, Леоніда Кісельова, Василя Стуса… (more…)

Останнім часом усвідомлюєш – у житті так багато легких речей, що їх вже не хочеться робити. Чи варто порівнювати очі коханої з небесною блакиттю, а її щасливий вишкір – з разком непальських перлів, якщо досить покласти руку на коліно жінці, і вона твоя? Втім, не кожна жінка дозволить класти руку собі на коліно. Тож який сенс переходити від одного незручного положення до іншого, шукаючи глузду там, де ти його не клав?

Виходить, становлення людини – це вичерпання її можливостей, а історія людства – це історія кількох метафор: перлин, колін та інших несуттєвих на тлі небесної блакиті подробиць. (more…)

Поняття раси змінює розуміння історії.

Ю. Липа

Чомусь вважається, що панування більшовицького режиму в Україні було можливе лише тому, що існувала колоніальна територія, на якій кремлівські вожді насаджували антиукраїнську владу і нищили прагнення народу до самостійного життя. Утім, при цьому не зважають на більш глибинні, психологічні процеси зародження і утвердження більшовизму в Україні. Причому власними силами. (more…)

Сколько нужно котлет к обеду,
Сколько купить билетов в кино.
Это и есть простые числа,
И пока они в пределах десятка,
Можно им доверять вполне.

Л. Киселев

Весела каша в голові наших співвітчизників багато в чому обумовлена відсутністю школи ідентифікації, але не варто засуджувати їх за це. “Ми називаємо свій час утилітаристським, а самі не вміємо до пуття користатися ні однією річчю на світі”, – вигукував О. Уайльд. (more…)

Человека улучить не сможем? Нет сможем!
Выпустить новое, “улучшенное издание” человека –
это и есть дальнейшая задача коммунизма.
Л. Троцкий

 За умов глобального експерименту, що здійснювався в СРСР, ніякий ризик у наукових дослідах 1920-1930-х років не виглядав надмірним. Хоча самі межі поняття “науковості” були розмиті настільки, що ставало не ясно: чи йшлося про науку, а чи про наукову фантастику. (more…)

Коли в людини вже немає нічого святого –
все знову і набагато людянішим чином
стає для неї святим.

Е. М. Ремарк

…Свого часу він приходив у київську родину автора сих рядків, бідкаючись, мовляв, усіх довкола саджають, а він досі на свободі. “Не хвилюйся, – відповідали на це. – Ще сядеш”. Сьогодні, переглядаючи родинний архів, і зокрема цвинтарні документи з перепоховання Василя Стуса (яким так само опікувалась вищезгадана родина автора, бо всі боялися), розумієш, що ні в його житті чи смерті, ані тим паче у творчості, питань не поменшало. Радше навпаки. (more…)

Вельми показовою у справі “самовиховання” радянської інтелігенції залишається для нащадків дивакувата поведінка Павла Тичини під час процесу проти Спілки визволення України (СВУ), що відбувався у Харкові березнем-квітнем 1930-го року. Перед тим Тичина був цілком лояльним поетом, навіть кілька разів матюкнувся на засіданні ВАПЛІТЕ, щоби, значить, бути ближчим до народу. Оскільки мав неабиякий гріх перед новою владою: брата-священика, а також захалявну лірику з крамольним віршем “Чистила мати картоплю”, за якого отримав нагінку від Чубаря за “протягування націоналістичного дурману в літературу”. У нижчеподаній історії “чистити себе під Леніним” довелося самому поету. (more…)

Як смішно всі внизу
Голівки задирають –
З балкона я стругнув.
Ю. Позаяк

Так уже виходить, що протягом численних своїх письменницьких мандрів авторові сих рядків завше випадало кантуватися на маргінесі, себто у найвіддаленіших місцях рідних і не дуже – міських мегаполісів. При цьому завжди здавалося, що саме в центрі повинно відбуватися щось важливе. Натомість тут… (more…)

Мы забирали жен себе
И к стенке ставили мужей.
П. Коган

Вождь пролетаріату В.Ленін називав пафос революційного терору прекрасним, уже в грудні 1917-го року закликаючи до жорстких репресій проти ворогів більшовизму, смертної кари і самосуду над спекулянтами. З часом це витворилось на уніфіковану ознаку “революційної” доби, і певний прошарок людей можна було поголовно винищити. (more…)

…Но теперь
Не говорят “я верю”, а “согласен”.
И. Бродский

Що означала віра для радянської людини? Вона означала для неї усе. У що вірили радянські люди? У що завгодно, крім себе – від “лампочки Ілліча” до стогону космонавтів у міжпланетному ефірі. У 1908-му році А.Блок писав: “Часто приходит в голову: все ничего, все просто и нестрашно, пока жив Лев Николаевич Толстой”. Такою ж вірою живилися й пізніше, мовляв, поки Брежнєв живий – війни не буде. Її, між іншим, і “не було”, якщо не зважати на локальні війни, які Радянський Союз вів по всьому світові – чиста тобі віртуальна реальність, якою завжди був позначений радянський постмодернізм. (more…)

Разом із підступною радянською медициною особливим цинізмом в усі часи вирізнялась практика посмертно-ювілейних учт і перепоховань. “Кажуть, ви знімали маску після смерті Льва Толстого, – побожно питалися у майстра-фахівця. – Що можете сказати з цього приводу?” “Що дуже прилипла борода”, – коротко відповів той. Миколі Гоголю, з якого по смерті теж дещо зняли, пощастило менше, адже до рук його ексгуматорів “прилипло” набагато більше поховального краму.

Навесні 1931-го року прах Гоголя, Язикова і Хом’якова переносили з кладовища при Даниловому монастирі до Новодівочого цвинтаря. Відбулась урочиста церемонія, зібрався письменницький бомонд, але могили розривала безпритульна дітвора, оскільки на місці монастиря планували збудувати колонію для малолітніх. (more…)

Как называется страна?
Дались вам эти имена!
Я из страны, товарищ,
где нет дорог, ведущих в Рим,
где в небе дым нерастворим
и где снежок нетающ.

Л.Лосев

…Що доброго було в тоталітаризмі? Здавалось би, нічого. Майже нічого. Хіба що оце транс-персональне відчуття, яким наше минуле славилося – “разом навік”. “Я, ты, он, она! Вместе – дружная семья!”, – співала Софія Ротару. А тут парад, демонстрація, салют, луна-парк приїхав, або ще який-небудь Тарапунька. А ще – прапори, гучна музика, репортажі з Далекого Сходу і ажіотаж на трибунах, коли “наші” забивають гол…

Між іншим, про спорт. (more…)

За похмурих часів, коли репресії в УРСР лише починалися, опозиційні течії української літератури змушені були переходити на Езопову мову. Одним з провідних майстрів цього жанру несподівано став загадковий адресат з Москви, якому судилося стати класиком української літературної містифікації.

У середині 1927-го року лідер українських футуристів Михайль Семенко отримує з Москви один за одним два листи, з яких з подивом дізнається, що крім нього, існує ще один геніальний поет-футурист. “Я теж брюнет. 25 років. Апетит колосальний. Ставка – 225. Дипкур’єр. Циркулюю: Париж – Москва”, – повідомляв про себе нахаба. – Про ступінь зачарованості моїми творами пиши негайно”. (more…)

Сотня лет пройдет, не повторится,

Не вернется это никогда.
На земле была одна столица,
Все другие – просто города.
Г.Адамович

…Акурат цими днями, але у 1934-му році, столицю УРСР переносили до Києва. Як це сталося? Точніше, “Харків, Харків, де твоє обличчя?” – як віршував Павло Тичина. (more…)