Ще раз - про наслідки "апгрейду" в Грузії та хаос в Україні

"Зараз у нас взагалі немає хабарництва. Те, що відбувається сьогодні в Грузії, справді схоже на демократію західного зразка", - каже мій приятель Міхо, який приїхав на кілька тижнів до Києва з Тбілісі. І я йому вірю. Тому що грузинські чиновники у випадку отримання хабара ризикують не тільки на довгі роки потрапити до в'язниці, але й наразитися на конфіскацію усього свого майна. Інфу про таке майно - чи то нерухомість, чи то приватні підприємства, тощо - можна легко отримати з публічного реєстру майна. Завдяки появі цього реєстру Грузія тепер посідає 11-те місце у світі за легкістю ведення бізнесу. Але це - лише частина наслідків проведеної у країні реформи. Зі слів свого друга розповім і про інші зміни, які відчутно вплинули на життя простих громадян.

Працівники патруля - це аналог українських даішників - не беруть хабарів. Нам це здається чимось фантастичним, але це справді так. При цьому, вони отримують на місяць близько 900 доларів зарплатні - така сума для пристойного життя в Тбілісі більш ніж достатня, не кажучи вже про провінцію. Та що там казати - думаю, українські даішники теж не відмовилися б від такої зарплатні.

Щоб зареєструвати аналог нашого ПП, в Грузії знадобиться один день. Ви просто звертаєтеся до публічного реєстру, подаєте всі необхідні документи, чекаєте, поки підприємство зареєструють і - вуаля, з наступного дня ви офіційний бізнесмен. Я не знаю точно, скільки часу та нервів знадобиться, аби стати підприємцем в Україні - думаю, в коментарях мені підкажуть. Але підозрюю, що це далеко не один день, і потрібно відвідати далеко не одну установу, полаятися далеко не з одним чиновником і згаяти час далеко не в одній черзі.

Те саме - із закордонними паспортами. Коли я сказала, що термінове вироблення закордонного паспорту в Україні триває тиждень, Міхо сміявся вголос. Для грузинського громадянина терміново - означає і справді терміново. Звернувшись до публічного реєстру, грузин зможе виробити собі закордонний паспорт за ДВІ ГОДИНИ (!!!). Щоправда, коштує ця послуга недешево - 120 доларів, але наш терміновий паспорт за тиждень коштує приблизно так само. Чим довше чекаєш, тим більше здешевлюється послуга - паспорт за два дні обходиться в 90 доларів, за п'ять днів - у 35 доларів, а за десять робочих днів - у 20 доларів. Останній, найдешевший варіант, є одночасно і найтривалішим. У нас "нетермінове" вироблення паспорту розтягнеться на місяць.

Після впровадження публічного реєстру нерухомість у Грузії стала дешевшою, а операції з нею - прозорішими. Один з прикладів: житло у новобудові грузин може купувати ще на стадії котловану - і без жодного страху, що забудовник його "кине". Ще на цій стадії забудовник подає проектну документацію до публічного реєстру, і поки що віртуальні квадратні метри, за які заплатив покупець, в реєстрі офіційно записуються, як його власність! Отже, держава є гарантом цієї власності, і в разі невиконання договору покупець зможе повернути собі свої кошти. Порівнюємо з Україною: купівля житла на стадії котловану означає, що ви підписуєте інвестиційний договір або договір дольової участі, і якщо вас "кинуть", то вам буде дуже важко отримати свої гроші через суд, тому що, як інвестор або дольовик, ви несете однакові з забудовником ризики. Але й це ще не все. Мені розповідали про висотку в Ірпені: забудовник продав квартири, збудував будинок, але "кинув" інвесторів на стадії введення житла в експлуатацію - мовляв, хабарі за проектування та підведення комунікацій (газу, води) в будинок - непідйомні для його кишені. Горе-інвестори змушені були об'єднатися, зібрати кошти на хабарі, узгодити проекти газифікації та водопостачання, оплатити працю підрядників... В результаті, вони заплатили за свої квадратні метри значно більше, ніж планували спочатку. Годі й казати, що в Грузії така ситуація неможлива в принципі. Тому що немає хабарів, а є обов'язкові для всіх правила. А житло коштує дешевше тому, що в його вартість не входять непередбачувані відкати за виділення земельних ділянок та узгодження всіх проектних документів: забудовник купує або бере в оренду земельну ділянку за немалою, але чітко визначеною ціною, а проекти (типові або нетипові) узгоджуються в короткі терміни, зі сплатою визначеного мита за узгодження...

"Раніше і в Грузії панував хаос, а на вулицях було повно кримінальних розборок, - розповідає Міхо. - Якщо певну справу не можна було вирішити в межах закону, зверталися до злодіїв у законі, яких в нашій країні завжди було багато. Якщо, наприклад, двоє бізнесменів не могли дійти згоди у певній справі - вони йшли до злодіїв у законі. Ті виступали у ролі таких собі суспільних суддів, і судили вони якщо й не по закону, то по справедливості - кожна зі сторін у результаті отримувала належне. Жити так було більш-менш зручно, всі до цього звикли, а злодійський менталітет був ознакою грузинів протягом століть. Саакашвілі зруйнував цей віковий уклад протягом трьох років. І хоч Саакашвілі - козел, який за кілька днів втратив великий шмат споконвічних грузинських територій, за те, що на решті території він таки навів лад - ми можемо його поважати, і мусимо його підтримувати", - каже, хоч і трохи знехотя, мій друг.

Я запитую його про те, які зміни після введення публічного реєстру він особисто вважає найбільш відчутними. Трохи подумавши, Міхо відповідає, що найважливішим здобутком, напевне, є прогнозованість. "Раніше люди не знали, на якому вони світі, як їм правильно діяти, і що з ними станеться завтра, або за рік. Зараз кожен може з великою часткою ймовірності прогнозувати своє життя. Якщо я розпочинаю бізнес у Грузії - я знаю, як мені діяти, щоб залишатися в межах закону, і можу передбачити, скільки часу та коштів мені знадобиться на ті чи інші поточні справи. Я можу розраховувати свої прибутки та витрати - і, швидше за все, не зустріну на своєму шляху непередбачених перепон, окрім здорової конкуренції. А відповідно, я знаю, що зможу утримувати мою родину, і як мені необхідно жити та як працювати, щоб моя родина жила в достатку і в майбутньому", - каже Міхо.

Я ставлю питання, яке особисто мені здається найважливішим: чи зіткнувся грузинський президент, який, власне, був ініціатором реформ, зі спротивом чиновництва. Адже грузинські чиновники добре розуміли (як розуміють це зараз їхні українські колеги), що після проведення реформ їм доведеться викорінити в собі "столітній злодійський менталітет" - і діяти чесно та по закону. Чи готові вони були показати своє майно, щоб потім ним ризикувати? Міхо каже, що спротив грузинських чиновників був досить потужним, але Саакашвілі не зважав на нього - він просто запровадив реформи силоміць, а пропрезидентська більшість у парламенті була змушена ці реформи підтримати. Отже, прогрес у Грузії став можливим завдяки політичній волі одного-єдиного політика. Питання про те, чи здатний до таких реформ український президент, повисає в повітрі. "Звісно, політична воля - це дуже важливо, і якщо вона справді є - вважай, що половину справи вже зроблено, - каже Міхо. - Але зваж також і на те, що населення Грузії складає трохи більше, ніж чотири мільйони людей. Україна значно більша - і територіально, і за кількістю населення. І навіть за наявності політичної волі, на вирішення суто технічної сторони справи вам знадобиться значно більше часу та зусиль..."

Я згадую про те, як колись наївно вважала, що створити публічний реєстр в Україні технічно неможливо, бо не могла зрозуміти, як провести облік усього майна та нанести його на кадастрову карту. І як мої сумніви за п'ять хвилин розвіяла Тетяна Монтян: "Насправді, все простіше, ніж тобі здається. Діяти потрібно методом виключення: спочатку наносимо на кадастрову карту річки, гори, озера та долини - та інші місця, які не використовуються в господарській діяльності. Потім обліковуємо державні землі, та ті землі, власники яких не зацікавлені в їх приховуванні: наприклад, земельні паї, що належать селянам, та їхні обійстя, багатоквартирні будинки у містах, парки або сквери, що належать міським громадам, тощо. Це вже великий шмат роботи. І потім так само діємо з рештою земель - методом виключення встановлюємо власників. Зрештою, пазл складеться - хоча на це знадобиться й справді багато часу".

Але хіба можуть потенційні затрати часу та зусиль стати на перешкоді, якщо результат того вартий? Як на мене, в теперішньому безідейному українському суспільстві ідея публічного реєстру - чи не єдина з життєздатних. Це - тільки моя думка, але якщо ви її поділяєте - донесіть своє переконання до людей, які вас оточують. Якщо ви хочете детально розібратись, як має працювати публічний реєстр - почитайте статтю Тетяни Монтян про його функціонування в Грузії. Якщо хочете скласти собі детальне уявлення про приватну власність та її роль в житті держави та громадянина - почитайте, або принаймні збережіть у закладках, і прочитайте згодом, ось ці статті того ж автора стаття 1, стаття2, стаття3, стаття4, стаття5, стаття6, стаття7, стаття8, стаття9, стаття10, стаття11, статтяя12, стаття13 - і те, що найбільше сподобалося, порадьте прочитати друзям. Якщо хочете поглянути на питання ширше, і поміркувати про те, які зміни, окрім публічного реєстру, потрібні нашій державі, аби йти цивілізованим шляхом розвитку - читайте Рабкрін. І продукуйте свої власні вартісні ідеї - а Інфопорн завжди готовий публікувати конструктивні та дискусійні матеріали на своїх сторінках. Адже, чим більше людей створюватимуть, обговорюватимуть та розповсюджуватимуть життєздатні та конструктивні ідеї - тим більше шансів, що Україна стане на шлях прогресивного розвитку у недалекому майбутньому.

А поки що - про ще один з наслідків хаосу в майновій системі України. Нещодавно телеканал СТБ порівняв системи реєстрації нерухомості в Грузії та в Україні. Порівняння - зовсім не на нашу користь. А про корупцію та інші наслідки майнового хаосу - годі й казати...

Олександра Тимошенко

фото звідси