Любі боржники! Тільки для вас - Проект Закону «Про Колекторів»!

Соррі - «Про присяжних виконавців», тобто — про спеціально уповноважених від імені держави осіб, на яких «покладається виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), визначених Законом України “Про виконавче провадження”. Аффтарами цього  законопроекту записалися Мірошниченко Ю.Р.,Суслов Є.І. , Каськів В.В., Князевич Р.П. та Шевченко А.В. Проплачений він був, як стверджують злі, але добре поінформовані язики — провідними колекторськими фірмами, називати які я не буду, аби не нарватись на позови про захист їхньої безсумнівно бездоганної (особливо — в очах лохів-боржників) ділової репутації. Тим більше, що суттєвого значення це не має — тому що ситуація з виконанням судових рішень в Україні свідомо була доведена до такого стану, що поява таких ось прожектів була лише питанням часу. 

Якщо коротко — то судові рішення в Україні банально НЕ ВИКОНУЮТЬСЯ. Для того, аби домогтися виконання якогось судового рішення, потрібно докласти стільки марудних зусиль, проінвестувати безпосередньо в кишеню державним виконавцям стільки бабла наперед, що рентабельною вся ця виконавча епопея є лише для доволі суттєвих (з великою сумою боргу) та/або значущих (відібрання улюбленої дитини, рейдерство тощо) рішень. В Пояснювальній записці до прожекту зазначається, що «...державний виконавець за рік в середньому стягує до державного бюджету України 17,6 тис. грн. виконавчого збору. При цьому, держава за цей же період на заробітну плату державного виконавця витрачає 34 588,8 грн». До честі наших виконавців слід зазначити, що лише одне вдале «виконання» по «рейдерській справі», чи, навпаки - невиконання - здатні збагатити на значно суттєвіші суми.  

Скажіть, чи сподобалася б вам пошта, яка доставляла б лише особливо цінні листи та бандеролі, а всілякі там вітальні листівочки від тьоті Мані бабці Клаві — роками складувала  в очікуванні, що Маня і Клава плюнуть на те, що вже сплатили за послуги пошти, та врешті-решт поговорять по телефону чи з'їздять одна до одної в гості? Ось приблизно так і працює наразі наша виконавча служба — або боржник кудись завіється так, що його не знайдеш, або кредитор плюне та заб'є. Але реформувати її — така сама безнадійна справа, як лікування конкретного прищика на кінцівці, цілком враженій гангреною. 

Для того, аби в Україні виконувалися ВСІ судові рішення — потрібне глобальне та системне реформування всієї країни, і перш за все — реформування стосунків власності та системи реєстрації фізичних та юридичних осіб.  

а) Оскільки неймовірна кількість громадян України або взагалі не має реєстрації, або не живе за місцем своєї формальної реєстрації, а майно цих громадян оформлене зазвичай на підставних осіб - знайти їх та їхнє майно з метою звернення на це майно стягення практично неможливо.

б) Громадянин, у якого є достатньо впливу, грошей та цинізму, може нєвозбранно забивати на виконавців, якщо «його дім — його фортеця», бо ніякий виконавець з вищеназваною зарплатнею не сунеться вибивати з нього борги.

в) Ніякої відповідальності за невиконання судових рішень для фізичних осіб немає, а правоохоронні органи простіше змусити дістати місяць з неба, ніж спонукати до кримінального переслідування службової особи за практично «мертвою» статтею 382 Кримінального Кодексу України. 

Все вищезазначене та ще купа інших факторів породжують атмосферу тотальної безкарності та тупого «забивання» як на рішення, так і , зрозуміло, на суди, які їх виносять. І, як закономірний наслідок — на державу Україна, яка нездатна забезпечити виконання рішень, які виносяться її іменем. 

Так ось — держава Україна розписалась у власному безсиллі  та визнала, що реформувати існуючу державну виконавчу службу, яка, між іншим, існує за гроші платників податків — це «Артєль «Напрасний труд». А цей  прожект - це пропозиція створити новий, паралельний існуючому  колекторький інститут  «присяжних виконавців» - «для бєлих людєй», які можуть собі дозволити таку нечувану в нашій країні розкіш, як добитись виконання судового рішення.

Отже, тепер по суті основних норм законопроекту. 

Пропонується допускати до цього прекрасного виду діяльності громадян України, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у сфері права не менш як три роки, володіють державною мовою та склали кваліфікаційний іспит. При цьому  «...не може бути присяжним виконавцем особа, ...вчинки і поведінка якої несумісні з виконанням повноважень присяжного виконавця!» Цікаво., що саме мається на увазі? З огляду на зміст законопроекту, наявність занадто доброго серця, мабуть. 

Планується, що бізнес цей буде настільки серйозним, що повністю поглинатиме весь час «приватного колектора». Отже, пропонується, аби присяжному виконавцю було «...заборонено займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органі місцевого самоврядування, входити самостійно, через представника або підставну особу — БУГАГА!!! - до складу виконавчого органу чи наглядової ради або перебувати у штаті юридичної особи, яка має на меті отримання прибутку, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої у вільний від основної роботи час». 

«Приватників» планується озброїти посвідченням, печаткою, незалежністю та суттєвими гарантіями недоторканості: «Присяжний виконавець під час виконання своїх обов’язків є незалежним і підпорядковується лише закону. Жодна особа не має права втручатися у процес виконання ним рішень. Кримінальна справа стосовно присяжного виконавця або за фактом вчинення присяжним виконавцем злочину може бути порушена виключно Генеральним прокурором  України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. У разі затримання уповноваженим органом присяжного виконавця або порушення стосовно нього кримінальної справи, орган, що здійснив затримання чи порушив кримінальну справу, зобов’язаний негайно повідомити про це уповноважений центральний орган виконавчої влади». 

Вам цікаво, як же ж стати  присяжним виконавцем? Будь-ласка:                    

1. Особа, яка має намір отримати свідоцтво про право на здійснення діяльності з виконання рішень, подає кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, яка утворюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади, відповідну заяву з документами, що підтверджують відповідність зазначеним у статті 2 цього Закону  вимогам, та декларацію про доходи.

2. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія проводить перевірку достовірності документів та відомостей, що подаються особою, за результатом якої приймає рішення про допуск чи відмову у складанні іспиту.

3. Порядок складання кваліфікаційного іспиту та перелік питань затверджує уповноважений центральний орган виконавчої влади. Іспит проводиться шляхом анонімного тестування.

4. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може подати заяву про його повторне складання не раніше ніж через шість місяців.

5. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційно-дисциплінарна комісія у десятиденний строк рекомендує уповноваженому центральному органу виконавчої влади надати претенденту право на здійснення діяльності з виконання рішень.

6. Уповноважений центральний орган виконавчої влади у місячний строк з дня надходження рекомендації кваліфікаційно-дисциплінарної комісії видає свідоцтво про право на здійснення діяльності з виконання рішень та вносить запис до Єдиного реєстру присяжних виконавців України.

7. Особи, які отримали свідоцтво про право на здійснення діяльності з виконання рішень, складають присягу такого змісту:

“Присягаю своєю честю бути відданим Україні, дотримуватись її Конституції та законів, зберігати професійну таємницю, виконувати обов’язки виконавця чесно, гідно і неупереджено.”.

Організовувати свою роботу таваріщам пропонується скромно та невибагливо: присяжний виконавець «...на території його діяльності у відкритому для вільного доступу місці зобов’язаний не пізніше ніж протягом шести місяців організувати контору... може виконувати свої обов’язки самостійно або разом з іншими присяжними виконавцями, які отримали право на здійснення діяльності з виконання рішень на тій самій території, на підставі договору про спільну діяльність....Контора присяжного виконавця повинна працювати не менш як протягом чотирьох годин кожного робочого дня....Виконання рішень здійснюється присяжним виконавцем на підставі договорів із стягувачами.» Між іншим, «... повноваження присяжного виконавця припиняються в разі, коли присяжний виконавець не організував контору в установлений цим Законом строк». 

Чисельність таваріщей пропонується регулювати. Ще б пак — а то ж пів-країни ломанеться на таку чудову роботу! Крім того, саме штучне регулювання чисельності будь-кого завжди дозволяло тримати «в тонусі» ціни на успішне складання кваліфікаційного іспиту на будь-яку «хлібну» посаду! Отже, «...чисельність присяжних виконавців встановлює уповноважений центральний орган виконавчої влади з розрахунку не більш як одна особа на 10 000 населення», але «...виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих присяжними виконавцями на території своєї діяльності, можуть вчинятися ними на всій території України». Правильно — зареєструвався в одній місцевості, а працюєш — в іншій. А то сусіди, чого доброго, живцем замурують, да. 

Нотаріусів в свій час теж довго квотували з метою регулювання їхньої чисельності, але нещодавно попустилися і «відкрили ворота» для всіх, хто здатен сплатити хабара в кваліфкомісію та найняти офіс скласти іспит. Те саме, швидше за все, чекає і присяжних виконавців — треба лише почекати, поки кваліфікаційні комісії наб'ють кишені хабарами «особливо жаждущіх». 

Тепер — про компетенцію. « Присяжний виконавець здійснює виконання рішень, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”, за винятком рішень, що виконуються виключно органами державної виконавчої служби», а саме таких рішень:

- за якими боржником або стягувачем є держава, Автономна республіка Крим, територіальні громади в особі їх органів, або юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевих бюджетів;
- про відібрання дитини;
- про примусове вселення/виселення;
- у спорах, що виникають з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), зокрема учасником, який вийшов із складу товариства, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності товариства;
- про стягнення об’єктів державної чи комунальної власності;
- рішення у сфері земельних відносин.» 

Все інше — вперед і з піснею! Цікаво, до речі, з чого б це така нерівність? І — що за дивний підбір категорій справ, займатись якими можуть виключно державні виконавці? Скільки років приватних нотаріусів дискримінували в порівнянні з державними, змушуючи одночасно людей вбиватись в багатоденних чергах, аби оформити спадщину. І нарешті — дозволили оформлювати  спадщину і приватним нотаріусам теж, і небо на землю не впало! То тим більше воно не впаде, якщо державні виконавчі служби взагалі розженуть до дідька, а весь цей бізнес віддадуть приватникам, зобов'язавши їх натомість займатись не лише «криворіжсталями», а й аліментами та іншою марудною чєпухою на виділеній кожному з них території.  

Бурхливу діяльність присяжних виконавців пропонується страхувати.  «Для забезпечення відшкодування шкоди присяжний виконавець до початку своєї діяльності зобов’язаний укласти договір страхування цивільно-правової (майнової) відповідальності перед третіми особами... Франшиза становить один відсоток від страхового відшкодування». Харошая франшиза, да. 

Ну, і головне, заради чого весь цей цирк затівається. « Дії присяжного виконавця з виконання рішень є платними. Винагорода присяжного виконавця встановлюється у розмірі виходячи із суми вимог стягнення за виконавчим документом, або у фіксованих сумах, що стягуються за вчинення виконавчих дій. Граничні ставки винагороди присяжного виконавця встановлює Кабінет Міністрів України... Присяжний виконавець повинен довести до відома сторін виконавчого провадження розрахунок розміру винагороди, роз’яснити порядок її сплати та стягнення, порядок оскарження розміру винагороди... Витрати, пов’язані з виконанням рішення, сплачуються стягувачем шляхом внесення авансового платежу та відшкодовуються в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження...» 

Дуже, дуже хотілося б дізнатись, які ж граничні ставки планується встановити!  

«...Винагорода присяжного виконавця стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Якщо суму, що підлягає стягненню за виконавчим документом, стягнуто частково, сума винагороди присяжного виконавця, визначена у відсотковому відношенні до суми стягнення, стягується пропорційно фактично стягнутій сумі. Винагорода, визначена у фіксованих сумах, стягується в повному обсязі.»  

При цьому, щоправда, «...присяжному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни ставок винагороди або порядку її стягнення», а також сторони виконавчого провадження матимуть право «...оскаржити розмір винагороди присяжного виконавця до суду протягом одного місяця з дня отримання розрахунку».  Але загальної картини це аж ніяк не змінить. Для тих, хто не дуже розуміє сухий юридичний текст, пояснюю на пальцях. З вас стягнуть не лише суму боргу, присудженого найсправедливішим в світі українським судом, а й поки що невідомого розміру винагороду. При цьому щось мені підказує, що задля невеликого розміру винагороди приватні виконавці навряд чи поспішатимуть виконувати судові рішення. 

Є і зворушливі благоглупості. Наприклад, прожектом «...не дозволяється вимагати аванс від фізичної особи, що пред’являє до виконання рішення, ухвалене в судовому процесі, в якому була звільнена від сплати судового збору». Ага, уявляю собі приватного виконавця, який відкриває провадження по стягненню аліментів та на шару гасає по країні в пошуках виродка, який не утримує власну дитину. Ага, щас! 

Ну і, до того ж, «...у  разі, коли рішення залишилося невиконаним з причин, які не залежать від присяжного виконавця, аванс стягувачу не повертається». «Ну, нє шмогла я, нє шмогла!» 

В «Прикінцевих положеннях» зазначено, що ввести в дію цю всю прєлєсть планується  з 1 січня 2011 року. Кабміну при цьому пропонується «...вирішити питання щодо скорочення чисельності державних виконавців у зв’язку з присвоєнням статусу присяжним виконавцям».  

Ще б пак — як, знову ж таки, ощадливо зазначено в Пояснювальній записці, «...також слід звернути увагу на те, що Державний бюджет отримає надходження від сплати податків присяжними виконавцями»! А також - «Прийняття даного проекту акта надасть змогу вивести процедуру примусового виконання рішень на якісно новий рівень, забезпечить можливість ефективно підвищити мотивацію виконання рішень через договірні відносини та запровадити дієву конкуренцію у процесі виконання, а також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень.» 

Отже, ітогі падведьом. Звичайно ж, деяка — дуже, дуже незначна — кількість стягувачів буде дуже задоволена прийняттям подібного закону. Ще б пак — замість бігати та совати хабарі державним виконавцям, можна буде просто відкрито забашляти приватним виконавцям та отримати дієвий результат. Але в цілому - це протистояння «двох сортів виконавців» повністю зруйнує сам інститут виконання судових рішень, тому що його сенс — не в тупому зароблянні бабла, а в забезпеченні правопорядку, в гарантуванні невідворотності державного примусу, в підтриманні на належному рівні авторитету правосуддя, в тому, аби судові рішення були — законом, а не туалетним папером! Прийняття цього законопроекту не залишить жодних шансів людям з «дешевими», «незначними» судовими рішеннями; людям, у яких просто немає грошей на «стимуляцію» виконавців! 

Ось і виникає абсолютно закономірне питання: НАВІЩО протиставляти державних виконавців та присяжних, якщо вони займаються одним і тим самим, так само, як і нотаріуси?! Світова практика свідчить, що приблизно однаково ефективно працюють як приватні виконавці, так і державні — але лише в тому випадку, коли вони не діляться «на сорти», а  жорстко контролюються. 

Що ж, розвинемо тему далі та доведемо її до абсурду — для наочності. Прекрасна логіка у законопроектєга, я щєтаю! Крім виконавчої служби, в Україні також вкрай неефективно працюють ментівка, прокуратори, судді, а головне — народні депутани, міністри, чиновники та Президент!  

Дайош альтернативних перерахованих персонажів — з метою запровадження дієвої конкуренції!

Тетяна Монтян

малюнок звідси