Справа Галкіна: репортаж із зали суду

Перевести статью на русский

«Історія про те, чому міліція називають «мусорами» вперше з’явилася на сайті «Інфопорн» і миттєво облетіла весь український Інтернет в численних передруках. Ще б пак: випадковим перехожим вдалося сфотографувати та засняти відеокамерами звірства міліціонерів на Оболоні. Просто неба «собаки Луценка» гамселили хлопця за те, що той посмів зробити мусорам зауваження, попрохавши не ображати літніх людей, що торгували в переході.

Здавалося б, після такої публікації міністр внутрішніх справ України Луценко мав на колінах повзти від мусарні на Богомольця до Оболоні й прохати в людей вибачення. Та ж ні. Натомість мусора швиденько зліпили на побитого хлопця кримінальну справу.

10 грудня в Оболонському райсуді почався розгляд «справи Галкіна». Хлопцю, побитому мусорами, в найкращих мусорських традиціях інкримінується насильство над міліцейськими кулаками.

***

- Ти де, Влад?, - Володимир Тимошенко дзвонить своєму другові Галкіну, бо переживає, що той спізниться на слухання у своїй же справі.

Біля воріт Оболонського райсуду – купка людей. Переважно журналісти – диктофони, фотоапарати і камери напоготові . Усі чекають Галкіна.

За п’ять хвилин до початку засідання з’являється Галкін. Середнього зросту, але міцний хлопець, краватка трохи набакир, волосся скуйовджене… Ледве помітні сліди побоїв ще є, але як каже сам Влад – спочатку було гірше. «От такого кольору, як стіна…», - махає рукою Галкін, - «…обличчя було». Його одразу ж беруть в оборот і тягнуть позувати на фото для газети – на фоні Оболонського райсуду.

На вході в суд обов’язковий у таких випадках стіл із приналежним до нього двометровим охоронцем, поряд рамка металошукача. Здається, вона не працювала – у крайньому разі, не відчула ключів у моїй кишені та кишенькового ножа. Речі теж не обшукували - при бажанні можна було б пронести хоч зенітну ракету, а не те що кишеньковий ніж. Лише до Володимира Тимошенка охоронець байдуже кинув: «Що в сумці?». «Ноутбук», - сказав той, і охоронець одразу ж втратив навіть натяк на інтерес до того, що відбувається у цьому світі.

…Залу суду, у якій мало проходити слухання справи, одразу ж довелося замінювати на просторішу. Схоже, суддя Дев’ятко не чекав гостей, окрім обвинувачуваного та потерпілих.

Потерпілі дисципліновано зайшли в зал і зайняли (за звичкою, очевидно) найближчі до клітки з лавою підсудних місця. З того, як одноманітно і дослівно викладали вони у рапортах подробиці інциденту в підземному переході біля станції метро «Оболонь», чомусь наперед складалося враження, що вони будуть схожі між собою, як роботи із голлівудського кіно. Так воно насправді і було, попри деякі візуальні відмінності. Один потерпілий – здоровий, під два метри. Двоє інших – приблизно такої ж статури, як і Галкін. Залишається тільки дивуватися: як він, згідно з заявами потерпілих, ухитрився набити їм усім трьом пики, та ще й перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння? Чи таким чином міліція хотіла зізнатися, що із фізпідготовкою кадрів у них не все окей?

Перед входом до зали Володимир Тимошенко вручає Галкіну шпаргалку і починає детально пояснювати що і за чим говорити. Проблема у тому, що у Владислава немає адвоката – ті, до кого він звертався, похворіли, тому йому вкрай потрібно, щоб засідання перенесли хоча б на тиждень.

…Суддя Дев’ятко – молодий чоловічок із блідим кольором обличчя. Кажуть, зовсім недавно він отримав бюджетну квартиру. Він довго зачитує усі належні формулювання.

- Де проживаєте?, - питає суддя у Влада, і той, не замислюючись, відповідає:
- На об’єкті., - Галкін родом з Енергодару, у Києві працював будівельником, і, як це часто буває, жив на об’єкті будівництва.
- Скажіть мені адресу, - допитується Дев’ятко.

Затим суддя оголошує склад суду і запитує у Галкіна: чи не має той заперечень?

Той, не зрозумівши формулювання, вирішує, що це саме той момент, коли потрібно вносити клопотання про перенесення розгляду справи.

- Я хотів попросити зробити перерву у засіданні, - каже він, - Мені треба ознайомитися із справою і знайти адвоката…

- Те що вам «треба» – то ваші «треба», - перебиває Дев’ятко, - Я не сумніваюся, що у вас є багато бажань.

Влад просить відводу судді. Свою позицію він пояснює тим, що суддя не дав йому ознайомитися зі справою. Як потім вияснилося, Галкіну, після того, як він розписався під отриманням документів, просто «забули» повідомити, де їх можна отримати.

Дев’ятко скрушно хитає головою і оголошує перерву – щоб дочекатися рішення голови Оболонського райсуду щодо відводу. Усі виходять у коридор.

Там журналісти напосіли на прокурора, але той мовчав як партизан. «Чи можна вам поставити запитання?», - питаю. «Нєльзя!», - відрубує той. «А скажіть…», - заходжу з іншого боку. «Я сказал – нєльзя!», - відверто роздратовано кидає він.

Зате потерпілих «розкрутити» на розмову все-таки вдалося.

- …Потому шо він знав, хто за ним стоїть!, - пояснює нам мотиви вчинку Галкіна один із учасників інциденту.
- Хто?
- Толпа народу!
- Так чого ж вона за ним стала, а не за вами?
Міліціонер задумується.
- Та тому що у нас чуть шо – зразу мєнти виноваті. Я уже 14 років працюю в міліції… так оце такого, як він на нас казав, про себе досі і не чув. Нормального там не було нічого.
- А він був п’яний?, - втручаюся я.
- Да.
- А експертизу проводили?
- Проводили, - міліціонер відчуває підвох і насторожується, - Його лікар оглядав.
- А на експертизі кров брали чи лікар так, візуально визначив, що Галкін був п’яний?
- Візуально, - засоромившись, зізнається балакучий потерпілий, вже вочевидь шкодуючи, що взагалі взявся розмовляти із журналістами. Але ті не вгавають.

- А кого він за ногу вкусив?
- Кого нада, того і вкусив, - не витримуючи, огризається ще один потерпілий.
- А покажіть, - просять їх.
Ті перезираються, а потім один закочує штани і показує рану. Схоже, Влад його й справді добряче укусив.

Не далі як через півгодини повертається суддя Дев’ятко. Всі повертаються до залу, де він зачитує, що у відводі судді Галкіну відмолено. Засідання триває далі.

Суддя запитує потерпілих: чи не мають ті відводів? Троє міліціонерів синхронно встають і майже хором заявляють: відводів немає! Так само разом усі сідають.

Нарешті доходить справа і до клопотань. Галкін повторює своє прохання дати час на ознайомлення із матеріалами справи та щоб знайти собі адвоката. Прокурор заперечень не має. …Троє потерпілих ще раз дружно, як на параді, встають, і так само в один голос заявляють «згоден з прокурором!».

Суддя переносить слухання справи на 15.00 18 грудня, і закриває засідання.

Завіса (с)

Володимир БОРОДАЙ