Провали в минуле

В середині 90-их років, тема українських підземель була такою ж недоступно таємничою, як скарби Полуботка. Ніби вони є, і усі про них знають, але ніхто їх не бачив. З легенд та міфів на цьому грунті виріс квітучий сад. Архівні працівники мінімум трьох міст розповідали про карту підземель, яка була-була і потім загадково зникла. З усіх маленьких замків та замочків Поділля чи Галичини вервечками тягнулись таємничі галереї до головних цитаделей (Кам‘янця-Подільського, Хотина, Львова).

А чого тільки не зберігалось у легендарних тунелях: і масонські скарби, і турецькі гроші, і страхітливі мумії та просто гігантські арсенали зброї. Пошуки свідчень у науковій літературі, газетних статтях, опитування наукових співробітників приносили небагаті плоди. Загальна інформація зводилась до формули – «щось було, але засипали». Те саме писалося і рівно сто років тому: «Въ 60-хъ годахъ обнаруженъ въ местечке подземный ходъ, имевшій въ длину около 100 саж.; здесь находили уголь, яичную скорлупу, кости и въ одномъ месте громадный круглый камень. Ныне ходъ этоть засыпанъ.» (З праці Ю.Сіцінського «Археологическая карта Подольской губернии»). Але навіть такі скупі згадки збурювали уяву достатньо для того щоб ретельно обнишпорити усі доступні дірки та провалля у рідному Кам‘янці. Найбільшим успіхом було натрапити на триярусні підвали, які тепер успішно пристосовані для потреб малого та середнього бізнесу, а тоді не мали господаря.
Читаючи стародруки ХІХ- початку ХХ століття я навряд чи міг собі уявити, що в описаному Сіцінським підземеллі пощастить побувати.

Його відкрила весняна відлига 1996 року в селі Сокілець Хмельницької області, слідом за нею у провалля спустились учасники археологічної експедиції. Це була галерея загальною довжиною близько 100 м, вирита у материковому суглинку, з готичним склепінням та 24-ма нішами в стінах. Дослідники щиро тішились. Хоча в підземеллі не було знайдено жодних матеріальних артефактів уява малювала привабливі картини: хід було попередньо датовано ранньосередньовічним часом з припущенням його культового використання. Згодом, сміливі гіпотези розбились об сувору реальність. Архаїчного вигляду галереї з нішами в стінах слугували для цілком прозаїчних потреб: торгівці зберігали там крам у порівняно недавні часи: XVIII, а можливо і ХІХ ст.

Подібна галерея кілька років тому була відкрита та обстежена в містечку Городок на Хмельниччині (http://rep-ua.com/41438.html).
Підземелля закладені у материковій глині та суглинках для території Західної України скоріше виняток, ніж традиція. Велетенські природні поклади вапняку та його похідних дозволяли облицьовувати давні андеґраунди камінням. Є інформація про рештки таких тунелів у Кременці, Теребовлі, Тернополі, Львові, Вінниці, Ужгороді і багатьох інших містах та містечках. Причому масово ця інформація почала з‘являтись у пресі з початку ХХІ ст., а останнім часом звістки про провалля з‘являються мало не щомісяця.
Датування та пристосування ходів з кам‘яною оздобою доволі різноманітне: трапляються гідротехнічні споруди, торгові склади галерейного типу, фортифікаційні будівлі (протимінні галереї, бойові галереї, ходи на випадок облоги). Їх призначення визначається в кожному випадку окремо. Користується популярністю архетипова легенда, про ходи які з‘єднували чоловічі та жіночі монастирі.
Східна та Центральна Україна поступається Західній кількістю наземних архітектурних пам‘яток, але не підземних. Багаті на підземелля Чернігів, Полтава, Чигирин, Уманщина, Кіровоград. Нещодавно донецькі шахтарі допомагали впорядковувати підземні ходи в Батурині, до речі створені якраз у суглинках. Копані у глині та її різновидах підземелля відомі і в українській столиці. Київ, єдине українське місто, де інформація про цей тип пам‘яток дбайливо зібрана в єдину фундаментальну працю, авторства Тимура Бобровського, що вийшла друком 2007 року.
Очевидно найбільш пізніми підземними ходами є тонелі, облицьовані цеглою. Проте, саме вони виявились чи не найбільш загадковими. Гігантські, за сумарною довжиною, галереї такого типу були виявлені під Харковим та під Житомиром. Дати точну відповідь про призначення «цегляних» ходів не можуть досі, обмежуються припущеннями. До прикладу, на Інтернет-форумах Житомира учасники досліджень розповідають про знахідки пасток у підземеллях: підвісних колодах, замаскованих колодязях і інших небезпечних сюрпризах. Облицьовану цеглою галерею невідомого призначення мені довелось оглянути в місті Полонному. Ходи у містечку провалюються часто:

Але місцеві жителі оперативно пристосовують провали під «септики». Чистити такі вбиральні майже ніколи не доводиться. Один з таких провалів було врятовано завдяки старанням полончанина Олександра Дрегало-Соколовського.

За його запрошенням до Полонного навідався головний фахівець спелеоархеолог Наддністрянщини Богдан Рідуш, а я склав йому компанію. Знахідка перевершила наші найсміливіші очікування. Провал відкрив фрагмент галереї, з 12-ма нішами в стінах, загальною довжиною близько 70 метрів. Тунель дуже гарно збережений і зроблений капітально. Останні відвідувачі побували тут у 1914 році, про що свідчать написи на стінах. А сама галерея була очевидно створена для оборонних потреб наприкінці 18 – на початку 19 століття, судячи з масштабності робіт. До прикладу, для укріплення стелі підземелля між цеглинами вбивались гранітні клинці:

Новинні портали повідомляють про знахідки підземель в загрозливому контексті: провали старовинних ходів псують дороги та житлові будинки. Міська влада та комунальні служби реагують оперативно – засипають дірки в землі та кладуть зверху асфальт. В одному з таких проваль в Кам‘янці я знайшов люльку, денце якої було клеймлене шестикутною зіркою. Знахідка трапилась у привхідній частині аркового облицьованого камінням підземелля, що вело від ратуші до кафедрального костьолу. На жаль, наступного дня на місці давнього ходу лежав акуратний бітум.
На жаль, поки-що дані про міські підземелля обмежуються публіцистичними нарисами в яких важкувато відділяти зерна від полови. Комерційний підхід до матеріалу примушує заселяти підземний простір привидами, наповнювати його скарбами та моторошними скелетами, витворює там штаб-квартири таємних організацій і затягує початки підземного будівництва мало не в доісторичні часи. Але, на даному етапі і це добре! Адже фахівців-спелеоархеологів можна полічити на пальцях. Можливо, бум історичних проваль, що спостерігається останнім часом сприяє породженню касти науковців, які відкриють таємниці підземної України і збережуть її .

Павло Нечитайло