За що у США заарештовано сотні людей

Під час з'їзду Республіканської партії в місті Сент-Пол поруч із Міннеаполісом (штат Міннесота) відбуваються масові акції протесту, в яких беруть участь понад 10 тисяч людей - передусім із вимогою припинити війну в Іраку й Афганістані. На час написання цієї статті вже понад 250 осіб затримано під час сутичок із поліцією.

Ці протести невипадково почалися саме тоді, коли сенатора МакКейна офіційно мали номінувати кандидатом у Президенти США від Республіканської партії.Втім, для багатьох із протестувальників річ аж ніяк не в підтримці протилежної, Демократичної партії: її представник Барак Обама також не раз заявляв, що продовжить "принуждение к миру" "битву за свободу" передусім в Іраку. За словами самих протестувальників, багато з них виступали з такими самими протестами під час з'їзду Демократичної партії. Складається так, що на ділі програми Республіканської та Демократичної партії різняться дедалі менше, що не раз обігрувалось власне в американських пародійних мультфільмах на кшталт South Park або Futurama. Втім, річ не про те, а про суть протестів.

Так сталося, що в 2007 році я брав участь у подібній акції на річницю початку Іракської війни біля Пентагону, й цього разу мене запрошували взяти участь у цих протестах іще за кілька місяців до того, і якби трохи більше грошей - обов'язково поїхав би ;) Причому імовірно - у "червону зону". Наразі ж доводиться хіба що викласти власну інтерпретацію подій.

Після тривалих дискусій стосовно того, чи вдаватися до фізичних зіткнень із поліцією, чи намагатися блокувати фізично різноманітні з'їзди (це стосується також і так званих "анти"глобалістів) серед більшості громадських активістів перемогла точка зору про "повагу до різноманітності тактик". Що це означає на практиці?

Одні вважають, що просто мирно пройтися зі скандуванням гасел - абсолютно безрезультатна тактика, яка ніяк не впливає на політиків. Інші ж бояться, що спроби фізичного блокування не тільки нічого не дають, але й відштовхують потенційних учасників акцій - адже це призводить до фізичного протистояння з поліцією, що багато людей не схвалюють або чого просто бояться.

В результаті прийшли до простого, але талановитого рішення. Розділити подібні протести на різні "зони", які не перетинаються одна з одною ані в часі, ані в просторі. Умовно, "зеленою" називають зону, де протест відбувається за всіма офіційними правилами: він заявлений, він повністю ненасильницький тощо. Люди, в свою чергу, не піддаються насильству з боку поліції (втім, бували випадки, коли поліція "мочила" всіх підряд). Так під час нинішніх протестів поводилися, наприклад, "Ветерани за мир" - колишні вояки, які виступають проти війни.

В інший час та в іншому місці (як правило) проводиться протест у так званій "червоній" зоні. Формально це може бути окрема акція, в якій беруть участь більш радикально налаштовані протестувальники: ті, що готові прикувати себе наручниками, перегородити дорогу, по якій їдуть політики на з'їзд, чинити опір арештам, відбивати товаришів тощо. Вони, в такому разі, не піддають небезпеці учасників "зеленого" протесту".

Сьогодні практично будь-яка акція - це передусім інформаційний привід. Відомо, що ЗМІ часто зловмисне хибно представляють подібні акції - тому різноманіття тактик також може служити певній меті: на тлі "червоної зони" деякі ЗМІ можуть із більшою симпатією показати "зелений" протест. З іншого боку, однією з цілей "червоної зони" є максимально перешкодити роботі тієї чи іншої зустрічі. Теж передусім із інформаційною метою: якщо зустріч не змогли повноцінно провести через протести - це неабиякий інформпривід, який свідчить, що "пробзділо щось у данському князівстві".

І нарешті. Чи дають щось подібні акції - як ненасильницькі, так і з елементами насильницького протистояння? У своїй книзі про протести проти війни у В'этнамі Bringing The War Home американський дослідник Jeremy Varon наводить дані про те, що навіть самі протестувальники часом недооцінюють свій вплив. Хоча, за його словами, точно оцінити вплив тієї чи іншої конкретної акції дуже важко, документи, при розгляді пост-фактум, свідчать: чим більш масові акції протесту, чим більше їх відбувається - тим більше вони стримують воєнну машину, тим сильніше впливають на прийняття рішень. Одна акція дає мало, проте постійні протести все ж певним чином змушують "властілінів" замислитися. Не про справедливість їхніх дій, звісно - але як мінімум про електоральні наслідки.

Проти війни в Іраку акцій значно менше, ніж це було під час В'єтнамської. Окрім однієї, всесвітньої, вони значно менш потужні. Але принаймні тих, хто робить це тепер, не можна не поважати. Їх менше, бо тепер це менше їх стосується безпосередньо. Як хтось жартував, щоб зупинити війну в Іраку, потрібно було б одне: знову ввести у США загальний призов. Тоді байдужих обивателів стало б значно менше.

Артем Чапай

Фото Reuters, AP