“Ідеальна частка” ціною в життя
Тетяна Монтян // 23 червня 2008
Ніяких проблем співвласності
18 червня 2008 року в Пасажі, на Хрещатику, 15 – сталося неймовірне навіть для наших буремних часів вбивство. Дідусь 1934 року народження підозрюється в тому, що зарізав, а потім ще й “відбив” кувалдою труп дідуся 1936 року народження, а також серйозно поранив його друга-ровесника. Всю цю картину спостерігала його дружина, також 1934 року народження, у якої також виявився поріз на руці. Всі деталі цього вбивства, безумовно, трохи згодом будуть описані в рубриках “Кримінальна хроніка” більшості ЗМІ.
Я ж хочу розповісти про причини та мотиви цього жаху. Вони, на превеликий жаль - банальні та типові для України і є породженням недосконалості нашого цивільного законодавства зокрема та судової системи в цілому.
Отже, маємо трикімнатну квартиру загальною площею 119 кв.м., жилою – 87,6 кв.м.; всі кімнати окремі та мають площу відповідно 37,7 кв.м., 32,5 кв.м. та 17,4 кв.м. Співвласниками цієї квартири в рівних долях, тобто по 1/5 у кожного, що відповідає 17, 52 ідеального кв.м., є:
1. Лопато Валентин Миколайович, 1934 р.н. - наразі затриманий за підозрою у вбивстві, строк затримання подовжений до 28.06.2008 року суддею Печерського райсуду Києва Умновою О.В.
2. Лопато Лідія Михайлівна, 1934 р.н. - дружина Лопато В.М., професор, доктор хімічних наук. Керівник Відділу фізико-хімії і технології тугоплавких оксидів Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України; її роль в трагедії ще до кінця не з’ясована.
3. Лопато Сергій Валентинович, 1957 р.н. – син Лопато В.М. та Лопато Л.М., постійно проживає в Австралії, громадянином якої і є.
4. Ніжинська Вікторія Георгіївна, 1967 р.н. - колишня дружина Лопато С.В., донька вбитого Ніжинського Георгія Петровича, 1936 р.н.
5. Лопато Єлізавета Сергіївна, 1991 р.н. - донька Лопато С.В. та Ніжинської В.Г., онучка одночасно – і вбитого, і підозрюваного у вбивстві.
Не є власниками спірної квартири, але є повноправними учасниками та жертвами драми:
1. Дружина загиблого – Ніжинська Олександра Іванівна.
2. Потерпілий, друг та кум загиблого – Бялов Євген Іванович.
3. Ще одна донька загиблого – Ніжинська Тетяна Георгіївна.
4. Син загиблого – Ніжинський Петро Георгієвич.
5. Онук і загиблого, і підозрюваного у вбивстві – Лопато Крістіан Сергійович.
Як неважко здогадатись, перші троє власників протистояли двом останнім. Вбитий мав довіреність від доньки на представлення її та онучки інтересів в суді і намагався якимось чином допомогти їм реалізувати їхнє доволі абстрактне право власності на 2/5 спірної квартири.
Юридичний відступ 1. В українському законодавстві механізми розв’язання суперечок між співвласниками практично не врегульовані, що перетворює співвласність – на прокляття, а право власності на частку, яку важко/неможливо виділити в натурі – на фікцію. Більше того – в Цивільному Кодексі України навіть відсутні поняття “ідеальної” та “реальної” частки, в той час як суди успішно цими поняттями оперують, бо інакше б вони ніколи і нікого не “поділили”.
В даному конкретному випадку 2/5 частки складають ідеальні 35,04 кв.м. Окремих кімнат саме такого розміру в спірній квартирі немає – є лише кімната розміром 37,7 кв.м., яка на 2,66 кв.м. більша, ніж 2/5 ідеальні частки, та кімната розміром 32,5 кв.м. , яка на 2,54 кв.м. менша, ніж 2/5 ідеальні частки.
Саме навколо цієї різниці в два з половиної метри і точилися ВІСІМ!!! років поспіль судові суперечки; саме через неможливість “зістикувати” ідеальні квадратні метри з реальними загинув Георгій Ніжинський і ледве не загинув Євген Бялов; ця жалюгідна різниця назавжди зруйнувала життя ще багатьох людей… Хоча, звісно, боротьба йшла не за ці два з половиною квадратні метри. Подружжя Лопато в принципі не хотіли віддавати жодного метру житла, хоча їм пропонувалися будь-які схеми продажу чи обміну. “Тільки через мій труп!” – ці слова пані професорші неодноразово цитували мені заплакані родичі загиблого.
Юридичний відступ 2. Є два способи розв’язати подібну проблему – визначення права конкретного користування та визнання права конкретної власності.
Перший – неправильний, але, на жаль, саме цим шляхом пішла умовна “сторона загиблого”. Вони зажадали від суду встановлення порядку користування спірною квартирою, і Печерський суд разом з Київським Апеляційним ( від великого розуму) від глибокої байдужості до проблем нещасних співвласників – їхній позов задовольнили, визнавши за Ніжинською В.Г. та Лопато Є.С. право користування кімнатою площею 37,7 кв.м. Потім їм довелося ще неодноразово судитись з приводу того, що “сторона підозрюваного у вбивстві” категорично відмовлялася виконувати це рішення, та отримувати рішення на кшталт “зобов’язати не чинити перешкоди в користуванні кімнатою 37,7 кв.м.”, вести багатотомну переписку з виконавчою службою, писати (взаємно) десятки скарг в міліцію… В підсумку це рішення було скасоване в касаційному порядку, а справу направлено на новий розгляд, що означає на практиці, що кожен зі співвласників наразі має необмежене право на рівних користуватись всіма приміщеннями спірної квартири. Проміжний підсумок – труп, поранений, в’язень, два десятки потерпілих матеріально та морально, безнадійно зруйнована сім’я… А суд, після восьми !!! втрачених безрезультатно років – розпочинається спочатку!
Безумовно, тепер вже “сторона вбитого” піде другим шляхом – буде добиватись розподілу спірної квартири в натурі та отримання окремого правовстановчого документу хоч на якусь з більших кімнат – байдуже, на яку – 37,7 кв.м. чи 32,5, з компенсацію за перевищення ідеальної частки в ту чи в іншу сторону. Якщо б вони судитися саме заради цього ще з 2003 року – можливо, зараз вони б вже були власниками окремої кімнати, якою розпорядилися б на власний розсуд – продали б комусь чи подарували… І хай би “сторона підозрюваного у вбивстві” співіснували б з іншими сусідами.
Якщо у вас подібна ситуація – НЕ ПОВТОРЮЙТЕ ГЛОБАЛЬНОЇ ПОМИЛКИ ЦИХ ЛЮДЕЙ!!!
Таких історій насправді – тисячі та десятки тисяч. Не всі співмешканці та співвласники доходять до відбивання кувалдою трупів своїх процесуальних супротивників, але з 13% мешканців неприватизованих квартир та величезної кількості співвласників квартир, що перебувають у неподільній дольовій власності – суттєва кількість роками та десятиріччями обиває пороги судів в марних намаганнях назавжди позбутись своїх сусідів шляхом законного розподілу будинків, квартир та іншого майна, яке неможливо розділити в натурі у точній відповідності з ідеальними частками сторін.
Дєпутатам на замєтку! З порівняльною таблицею законодавчих змін, які я пропонувала для комплексного розв’язання цієї проблеми, можна ознайомитись тут. Зрозуміло, що це далеко не так цікаво, як дєрібанити бюджет та іншими способами присвоювати матеріальні цінності, вироблені вашими співвітчизниками, але – дуже, дуже потрібно. Тому що дозволить суттєво розвантажити суди, органи прокуратури та міліції, які в підсумку і змушені “розхльобувати” відсутність законодавчих механізмів врегулювання конфліктів між співвласниками.
Якщо ж коротко, то я пропоную, перш за все:
- Ввести поняття ідеальної та реальної часток, додавши до статті 355 Цивільного Кодексу частину 5 такого змісту: “Частка у спільній власності може бути ідеальною або реальною. Ідеальною є абстрактна частка в спільній власності, що визначається у вигляді математичного дробу. Реальною є частка, яка може бути виділеною в натурі та співпадати чи не співпадати з ідеальною часткою.”
- Законодавчо забезпечити право на отримання окремого правовстановлюючого документу: “Кожний співвласник має право отримати від відповідного органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість, формальний титул, тобто окремий правовстановлюючий документ на належне йому особисто майно, з вказівкою, якою є його ідеальна та/або реальна частка у спільному майні.”
- Запровадити примусовий продаж неподільного майна, що є у спільної часткової власності: “Якщо співвласники неподільного майна не можуть дійти згоди щодо спільного користування, володіння та розпорядження цим майном, і жоден з співвласників не бажає або не має можливості надати іншим співвласникам компенсацію за їхні частки, суд за позовом одного чи декількох з них виносить рішення про примусовий продаж неподільного майна з публічних торгів та розподіл вирученої суми, за вирахуванням витрат на організацію продажу, між співвласниками, пропорційно їхнім ідеальним часткам в спірному майні .”
- Запровадити так званий «судовий аукціон»: “Якщо один чи декілька з співвласників наполягають на залишенні неподільної речі собі зі сплатою компенсації іншому співвласнику чи співвласникам, кожен з них окремо або декілька - разом можуть внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яка пропонується іншим співвласникам як компенсація за їхні частки. Суд виносить рішення про визнання права власності на неподільну річ за тим співвласником чи співвласниками, які внесли на депозит більшу суму, з одночасним присудженням даної суми тому співвласнику чи співвласникам, чиє право на ідеальну частку у спільному неподільному майні припиняється.”
А життя, між тим, продовжується… Професор хімії Лідія Лопато в суботу, 21 червня – намагалася “втихаря” поставити броньовані двері в “криваву” квартиру, аби перешкодити іншим співвласникам туди потрапити, і лише співробітники міліції примудрилися вмовити її віддати один з ключів онуці загиблого. А сьогодні, 23 червня – вона відвідала ЖЕК, аби замовити довідку - “Форму 3” - про кількість осіб, зареєстрованих в цій квартирі…
Написати про цю дику історію в усіх подробицях, а особливо юридичних – мене попросили діти загиблого. “Може, хоча б смерть батька допоможе привернути увагу до недосконалості українського законодавства в частині відсутності ефективних механізмів врегулювання конфліктів між співвласниками, і хоч хтось з депутатів зацікавиться та зареєструє законопроект!”
Далі буде…
Обговорити статтю на Форумі »»
(14 голосів, середня оцінка: 5 з 5)
Loading ...
/me згадує свою комуналку як тихий (бувало що і гучний) жах…
23 червня, 2008 о 18:33Дуже цікаво і повчально, дякую
23 червня, 2008 о 21:14Татьяна, а хорошие примеры у вас есть? Ну например, когда и дети и внуки и все остальные многочисленные родственнички, помогают своим и не своим (в связи с разводом) старым родителям. И деток своих, надеюсь не инвалидов, учат этому же. Ну а про то, что купить своим родителям домик у озера, вместо этого злополучного жилья, содержать их, баловать подарочками, не говорю уже про внимание, как насчёт этого. Натека-выкусите. Ага?
23 червня, 2008 о 22:35випийте прозаку, пані Ларисо.
23 червня, 2008 о 22:46нормальні люди з нормальними історіями не сенсації не тягнуть
*:
випийте прозаку, пані Ларисо.
Прозак? Почему именно прозак? Выпью-ка я “Bacardi gold”, 5 капель, за ваше здоровье и разойдёмся на добром слове. Deal?
24 червня, 2008 о 0:19Ось така х@#*ня малята…
а Вам пані Laryso на інший сайт > http://www.DidPanas.com
24 червня, 2008 о 3:24Саме нормальний поділ власності (тим більше, спадкової) тягне на сенсацію - я , наприклад, такого не зустрічав.
24 червня, 2008 о 8:54Град: Саме нормальний поділ власності (тим більше, спадкової) тягне на сенсацію - я , наприклад, такого не зустрічав.
Тю, це просто не афішують. Мені і моєму двоюрідному брату двсталась по заповіту у спадок квартира від бабусі. Все нормально поділили і продали. Ніяких суперечок і тяганини.
24 червня, 2008 о 13:03Трагізм заключається в тому, що навіть смерть не зупинила протистояння. Як я зрозумів з допису Монтян, пані Лопата “на радощах” побігла первим ділом міянти форму 3 (тепер кількісний склад “опонентів” менший і їй припаде більша частка.
24 червня, 2008 о 13:54Все інше, як я зрозумів, на другому плані.
Тетяно,
24 червня, 2008 о 21:32на якій підставі екс-дружина сина підозрюваного і дочка є співвласниками квартири? Вона була придбана у шлюбі? Ніщо не може виправдати вбивства, але можна зрозуміти почуття старих людей, яких виживають з квартири, де вони, схоже, прожили все життя… Замкнене коло…
Анна, ви хоч інколи читайте статтю. Приватизували вони цю квартиру на п’ятьох. ось що пише у мене на блозі хтось з родичів, і ця розповідь відповідає матеріалам справи, з якими я знайома:
24 червня, 2008 о 21:55Квартира была приобретена в 1992 году путём очень сложного обмена: убитый, отец невесты, расселил коммуналку из трёх семей на Крещатике, расселил семью Лопато из квартиры общей площадью 90 кв.м в которой на тот момент проживали Лопато Лидия Михайловна, Лопато Валентин Николаевич, Лопато Сергей Валентинович с женой (дочерью убитого) и бывшаяй жена Сергея Валентиновича с дочерью. В результате размена с доплатой (доплачивал убитый!) бывшая жена с дочерью переселилась в отдельную однокомнатную квартиру. Семья Лопато переселилась на Крещатик, получив вместо 90 кв.м. квартиру 120 кв.м.
После развода (6 лет совместной жизни, двое детей), жена Сергея Лопато и родившаяся в данной квартире дочь приватизировали на законных основаниях положенные им 2/5 площади. Предлагались самые разнообразные варианты мирного разрешения вопроса: путём взаимовыгодного обена, продажи и т.д. Однако все попытки разумного решения вопроса натыкались на амбиции госпожи профессора.
Я статтю читала, в ній про час приватизації нічого не сказано, цілком можна було припустити, що дружину прописали на житлову площу батьків нареченого, а це, погодьтесь, міняє ставлення до підозрюваного у вбивстві (повторся, виправдати його нічого не може, тільки пояснити душевний стан). Може я зовсім зіпсована людина, але з тексту родичів в мене виникає інше запитання: а на хрєна вони займалися таким вигідним обміном не для дочки, а для сватів??? 90м на 120 плюс однокімнатна квартира для колишньої дружини? Чому просто не зробили окрему квартиру молодоженам? якась дивна історія…
24 червня, 2008 о 22:34А вас пан йо, я никуда даже посылать не буду. По причине того, что вы уже там. Не люблю хамить, но в данном конкретном случае, примите мои соболезнования.
24 червня, 2008 о 22:42Тому що планували, що їхні діти разом житимуть. Що тут дивного?
24 червня, 2008 о 22:52Тетяно, це на вас не схоже. Як правило, ви таких людей називаєте лохами. “Думали, що діти житимуть разом”. З батьками??? 35-ти річний розведений мужик і доросла 25-ти річна жінка? Так чого не поселили цих діточок з собою, а покращили житлові умови сватам? Можете не відповідати, це я щось в дрібницях копаюся, суті конкретної справи це, звичайно, не міняє.
24 червня, 2008 о 23:04Слухайте, в 1994 році, коли вони всі разом приватизували цю квартиру - ні у кого ніяких претензій не виникало. Подружжю Лопато тоді було лише по 60 років, тобто старими вони тоді ще не були і в законах чудово розбиралися і розбираються - це ж не пенсіонери з освітою в пару класів церковно-прихідської школи, а наукові працівники..
24 червня, 2008 о 23:13:))) Моя сваха имеет 3 класса “церковно-приходской” школы. У меня такое подозрение, что она и читать не умеет. Но имеет таааааакой нюх!
24 червня, 2008 о 23:55Анна, вы правы, это со стороны выглядит довольно нелогично. Попытаюсь внести немного ясности и логики в картину произошедшего.
Георгий Петрович Нежинский (убитый) в 1992 году проживал в Пассаже, Хрещатик 15, квартира 17. На этой же лестничной клетке (квартира 19) проживало три семьи в коммунальной квартире, которые просто мечтали разъехаться, наконец, в разные стороны. Дочь Виктория с мужем Сергеем (сыном убийцы) и годовалой дочкой жила в это время у бабушки (тёщи убитого).
Семья Лопато (Лидия Михайловна с мужем Валентином Николаевичем (убийцей)) жила вместе с первой женой Сергея Лопато и её дочерью (их внучкой), безуспешно пытаясь организовать размен.
Идеалистически настроенный Георгий Петрович решил, что идеальным вариантом решения возникших жилищных проблем было бы расселить семью Лопато с бывшей невесткой, расселить жильцов коммуналки на Крещатике и поселить туда семью Лопато с дочерью, зятем и годовалой внучкой. Опыта в разрешении квартирных вопросов у него было много, и он решил, что справится с поставленной задачей. Так, в конце концов, и произошло. Все были счастливы найденным решением, ходили друг к другу в гости и радовались жизни. Именно к таким отношениям и стремился Георгий Петрович.
25 червня, 2008 о 0:09Но, как говорится, добро не остаётся безнаказанным…
Шекспир давно умер …
25 червня, 2008 о 6:02Дивним видається питання Анни чому здійснили розмін з наданням колишній дружині сина окремої квартири.
25 червня, 2008 о 7:36А як пані Аня бачить життя людей у квартирі з абсолютно чужою (після розлучення) людиною? Як приймати в гості сина з новою дружиною, коли “стара” по квартирі шастає?
І виселити її ніяких підстав у них не було (таков дух ЖК). Лише добровільно, щось їй запропонувавши.
Для Лопат то було за щастя виселити “стару невістку”.
А якщо квартира приватизовувалась уже при новій невістці, то приватизується на всіх, включно з нею.
Примите мои соболезнования. По поводу того, что добро никогда не остается безнаказанным - согласна. Но все таки разумнее было бы организовать молодым отдельную квартиру… 120м, конечно же, роскошно, но это всего лишь трехкомнатная квартира на 5! человек, пусть и в Пассаже. Взрослые люди должны жить отдельно, иначе конфликтов не избежать. Есть масса примеров, когда семьи распадались из-за родителей или наоборот - дела в семье налаживались, как только молодые разъезжались с родителями. Но, как писала Анна, убийства это оправдать никак не может.
25 червня, 2008 о 10:25Анно,
25 червня, 2008 о 12:20а чому ви могли припускати, що Лопато “заробили” 120 метрову квартиру, а невістку “прописали”. Та всіх у СССР “прописували”. Просто дали квартиру і все. Комусь дали на 50 тисяч, а комусь на 500 тисяч сучасних умовних одиниць. А в містечках на 500, тільки не тисяч. Звичайно, закон дурний, але ліпшого нема. Невістці теж могло б щось перепасти з безплптної державної власності на абсолютно тих же підставах, що і свекрам. Нечесно було б тільки, якщо це кооперативна квартира, або побудований власний діб. Ну чому держава мала дарувати квартиру на Хрещатику двом людям, а не 5-м чи навіть 10-м?
Информация:
Прощание с покойным Георгием Петровичем Нежинским состоится в пятницу, 27 июня в 15:00 по адресу Пассаж, Хрещатик 15. Похороны - на Лесном кладбище. Поминки - Лютеранская 3/50
25 червня, 2008 о 18:20Татьяна, с историей все понятно, только один маленький вопрос. Не понял, почему Вы делаете такое ударение на том, что супруга ПОДОЗРЕВАЕМОГО в убийстве доктор зхим. наук. профессор? Вы полагаете, что присуждение ученой степени предполагает наложение повышенных моральных обязательств не только на остепеняемого, но и на его родственников, и при том пожизненно? Поверьте, степени за это не дают, и никакая бытовуха РОДСТВЕННИКАМ остепененных и самим остепененным не чужда, они ведь тоже люди. Или я пропустил что-то новое в законодательстве и теперь ученая степень у родственников отягчающее вину обстоятельство?
26 червня, 2008 о 7:30Очередной шок
26 июня, в 16:30 тело зверски убитого, изуродованного до неузнаваемости Георгия Петровича Нежинского, предали земле. Лицо было изувечено так, что специалистам понадобилось два дня, чтобы по фотографиям восстановить черты покойного. Друг Георгия Петровича, Бялов Евгений, пришёл на похороны, еле передвигаясь после тяжёлого ножевого ранения в печень, диафрагму и лёгкое. Вечером помянули усопшего, а наутро узнали новую весть – убийца выпущен на свободу. В день похорон Георгия Петровича, утром 26 июня, судья Умнова Алена Владимировна приняла решение, принимая во внимание возраст убийцы, состояние его здоровья и его неопасность для общества, отпустить из камеры предварительного заключения!!! Возраст убийцы не помешал ему воспользоваться ломом, ножом и кувалдой, чтобы устроить кровавую бойню. Угрожая окровавленным ножом, не пускал в квартиру прибывших на место преступления санитаров скорой помощи, которые возможно ещё могли помочь Георгию Петровичу. Для этого убийце хватило здоровья. Поведение его, по-видимому, тоже соответствовало нормам общественной морали. Жена убийцы в это время находилась на месте преступления и спокойно наблюдала за происходящим. Милицию и скорую вызвала соседка с верхнего этажа, услышав крики Георгия Петровича о помощи.
У меня нет слов…
28 червня, 2008 о 16:01нетолераст:
+1
28 червня, 2008 о 18:30М-да… не могу себе представить, чтобы я претендовала на часть совместной жилплощади, даже очень дорогой. Зачем это надо? Бабла хочется? Нет, спокойствие дороже.
16 липня, 2008 о 17:05Когда умер отец и встал вопрос - как делить дом: ведь и брату надо, и мне как-то. Я сказала, что не претендую ни на какое имущество. Если делить, то без меня. Я отказываюсь.
За пару гнилых квадратов вцепляться в горло? Боже упаси….
Забирайте все!