Земний рай

Був собі чоловік на ім’я Олафур Рагнар Грімссон. Народився він у краї, який один з авторів журналу “Есквайр” визнає раєм на Землі. Наприкінці 20-го століття Грімссону судилося стати президентом Ісландії. Цю посаду він зберігає за собою уже три терміни поспіль - а невдовзі принесе президентську присягу і зробить заяву про дотримання конституції вже вчетверте. Чому цей державний діяч так довго очолює державу? Може, він так припав до вподоби народові, що ісландці на кожних виборах віддають свої голоси за його мудре керівництво? Ні, і ще раз ні. Підтримку на виборах Грімссон отримав тільки двічі. А другий та четвертий терміни президентства йому дісталися автоматично - просто кандидатів на найголовнішу посаду в державі більше не знайшлося. І цим Ісландія докорінно відрізняється від України, де на кожну виборну посаду вишиковуються довжелезні черги, кінця-краю яким не видно.Чому ж в Ісландії ніхто не хоче бути президентом, а в Україні крісло глави держави прагне зайняти неймовірна кількість людей? Про це пізніше, а спочатку - про повноваження ісландського президента та державний лад цієї країни.

Ісландія - гарний приклад того, як бідна країна з мізерною кількістю населення близько 300 тисяч людей може досягти добробуту та стабільності. Динамічним розвитком економіки за останні десятиліття країна зобов’язана колишньому прем’єр-міністрові Девіду Оддсону. Отримавши в управління типову економічно відсталу скандинавську країну, Оддсон за короткий термін провів реформи. Відбулася приватизація державних підприємств; крім того, ринок робочої сили було лібералізовано, проведені реформи фінансової системи. Головним же успіхом Оддсона можна вважати масивне скорочення податків: наприклад, ставку податку на корпорації знизили з 50 до 18%, а податок на успадкування скорочений до 5%. Соціальна система Ісландії стала однією з найсильніших і найбільш успішних у світі після переходу від державної пенсійної системи до змішаної системи державного і приватного соціального страхування і успадкування.

Згідно з нещодавнім дослідженням міжнародної організації Transparency International, в Ісландії майже немає корупції. Індекс корумпованості цієї країни складає 9,6 - при 10-бальній шкалі, де 10 означає повну відсутність корупції. Індекс корумпованості України, для порівняння, складає 2,8 - таким чином, Україна знаходиться на однакових позиціях з Грузією, Малі, Домініканською Республікою, Монголією та Мозамбіком.

Єдина економічна проблема Ісландії - залежність експорту від зовнішніх чинників. Найбільші прибутки з експорту країна отримує завдяки торгівлі рибою. Гарний розвиток риболовецької галузі не дозволив Ісландії стати членом ЄС - ісландські державні діячі побоялися віддати керування галуззю єврочиновникам з Барселони. Після приєднання до європейського договору ЄЕП (єдиний економічний простір) галуззю продовжує керувати ісландський уряд, однак стабільність експортних прибутків і надалі залежить від кон’юнктури зовнішніх ринків.

Структура державного устрою країни почала формуватися ще в часи заселення острова, а це - 9-10 століття нашої ери. Тоді прибули перші поселенці, і з тих пір міграція на острів була дуже незначною. Предки теперішніх ісландців запозичили у норвегів традицію тингів - народних зібрань, подібних до слов’янського віча. Поселення або кілька поселень мали власний тинг; щороку вони збиралися на загальний тинг. Згодом країну розділили на чверті, кожна з яких мала власне зібрання, а представники цих зібрань, знову ж таки, щороку брали участь у Альтингу, або загальному тингу. Альтингом і досі називається ісландський парламент - таким чином, країна може пишатися найстарішим парламентом у світі. Президент країни поділяє свої законодавчі повноваження з Альтингом.

Саме у давні часи перших тингів розпочалася формалізація власності у цій скандинавській країні. Документи, які ми називаємо майновими кадастрами та реєстрами, мають в Ісландії тисячолітню історію. Велику роль, до речі, тут відіграє і культурна традиція. У ісландських сагах ми знаходимо не міфи, легенди або розповіді про життя богів, а достовірні історії з життя звичайних людей. За цими сагами ісландці знають своїх предків, вони і зараз можуть відтворити історичну спадковість поколінь. Якщо трохи спрощувати, можна сказати, що вже тисячу років ісландці знають усе про всіх своїх одноплемінників - а отже, кожен знає, яке майно належить іншому. Так уже склалося, як то кажуть, історично.

Ось вам і відповідь, чому в Ісландії, на відміну від України, ніхто не прагне бути президентом. Якщо в нашій країні ця посада надає безмежні можливості для дерибану на всіх рівнях, то в Ісландії дерибанити нічого. Президент займається нудною і марудною роботою: спільно з Альтингом творить закони, формує уряд, визначає функції кожного міністра, в обов’язковому порядку відкриває кожну чергову сесію парламенту, підписує міжнародні угоди тощо. Президент перебуває на державному утриманні, і, фактично, є звичайнісіньким менеджером. Додам, що президент має бути альтруїстом: великих статків на цій посаді нажити не можна, а роботу для суспільного блага потрібно виконувати неабияку. І так закінчується сага про Олафура Рагнара Грімссона…

P.S. У якості забави хотілось би запропонувати нашим найвищим державним діячам експеримент. Чисельніть населення Ісландії співмірна з населенням невеличкого українського обласного центру - скажімо, Житомира чи Чернігова. Уявімо, що в якомусь із цих обласних центрів одним махом формалізували б усе нерухоме майно - як це було зроблено в “райській” острівній країні. З великою часткою вірогідності можна стверджувати, що невдовзі індекс корумпованості цієї області наблизився б до ісландських показників. Можливо, хтось із українських державників і розуміє цей простий взаємозв’язок. Однак є великі сумніви, що в нашій країні хоч хтось із можновладців здатен добровільно відмовитись від спокусливих можливостей дерибану…

Олександра Тимошенко

фото звідси

(10 голосів, середня оцінка: 4.9 з 5)

 Loading ...