Територіальна громада. Ти – член?

Бути членом територіальної громади означає не лише право інколи обирати дерибанщиків та популістів мера та депутатів місцевих органів влади. Це також означає, що людина є співвласником всього майна, що є в комунальній власності даної територіальної громади. У якомусь депресивному регіоні чи «неперспективному» селі це питання не є аж надто актуальним. А от у великих заможних містах, і перш за все – в Києві, де є неймовірна кількість дорогого комунального майна, яким розпоряджається надзвичайно контроверсійний мер та не менш контроверсійні члени Київради – справа зовсім інша!

Наразі українців можна назвати членами територіальних громад лише з великою «натяжкою». Бо... питаннями комунальної власності вони практично не цікавляться. За винятком тих випадків, коли їхнє спільне майно на кшталт підвалів чи горищ протизаконно, грабіжницьки прибирають до рук корумповані депутати місцевих рад.Ці люди під час виборів, всупереч всілякій логіці, значно більше уваги приділяють кандидатам до Верховної Ради, а не до власної районної чи міської ради, хоча від останніх їхнє безпосереднє життя залежить значно більше! А такі «дрібнички», як поцікавитись хоча б складом комунального майна та подробицями його використання – людям навіть на думку не спадає!

То чи варто дивуватись, що ми так погано живемо? Питання риторичне, звісно.

Слід зауважити, ніяких критеріїв визначенння «член/не член територіальної громади» - в діючому законодавстві насправді не існує. Відповідно до статті 140 Конституції України, «...територіальна громада – це жителі села (чи добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл), селища, міста». Більш повне, уточнене визначення терміну “територіальна громада” дається у статті 1 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”: “жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр”. Як неважко побачити, тема цицьок «понаєхавших» - категорично не розкрита.

Запитань, які виникають на практиці – безліч. Яким чином «зафіксувати» статус члена територіальної громади? Наразі цю можливість дає лише «спадкоємиця» прописки – реєстрація. Між тим, на кількох останніх виборах – Президента та Верховної Ради - деякі особливо свідомі громадяни, яким не хотілося їхати в рідне село лише заради голосування, а прийняти участь у виборах дуже хотілося, добивалися внесення їх у списки для голосування через судові рішення. Суди без особливих проблем задовольняли такі позови, приймаючи в якості доказів договори оренди, трудові контрактами з зареєстрованими на території даного населеного пункту підприємствами та т.і. На якихось дільницях таких людей включали в списки для голосування на місцевих виборах, а на якихось – ні.

Отже – який саме час громадянин повинен прожити на відповідній території, щоб вважатися постійним жителем села, селища, міста? Чи можна вважати постійно проживаючим на території населеного пункту (а отже повноправним членом територіальної громади) військовослужбовця, який проходить строкову службу у військовій частині, дислокованій у даному населеному пункті? Чи злочинця, який за вироком суду відбуває покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі? Чи можна вважати членом відповідної територіальної громади громадянина іншої держави чи особу без громадянства, яка постійно (або тривалий час) проживає у даному селі, селищі, місті? А також багато інших категорій громадян - «понаєхавших», що постійно живуть та працюють в даному населеному пункті, але, звичайно ж, не мають місцевої реєстрації, а натомість зареєстровані в населеному пункті, з яким багато років як втратили будь-які зв'язки? То чи повинні такі громадяни, зважаючи на свої конституційні права, мати можливість впливати на вирішення суто місцевих питань? Особливо якщо врахувати, що суттєва кількість таких громадян можуть похвалитися значно суттєвішим внеском в добробут місця, в яке вони «понаїхали», ніж «аборигени» - алкоголіки, наркомани та інші маргінали.

Всі ці вкрай резонні та логічні питання ще в 1999 році спробували поставити перед Конституційним Судом України народні депутати.

Зокрема, вони питали:
1) Хто є повноважним членом територіальної громади - житель чи громадянин України та чи рівні у своїх правах члени територіальної громади? Чи повинні територіальні громади бути утворені відповідно до кожної адміністративно-територіальної одиниці, чи тільки до населених пунктів: сіл, селищ, міст? Чи мають право об'єднуватись в одну територіальну громаду жителі будь-яких сусідніх сіл, селищ, міст? );2) Як слід розуміти термін "організація управління районами в містах", що використовується у частині п'ятій статті 140 Конституції України? Чи можуть жителі частини населеного пункту бути одночасно членами декількох територіальних громад? Чи можуть в одному місті одночасно існувати територіальна громада міста та територіальні громади районів у місті? Чи можуть територіальні громади міста та районів у місті входити одна в другу та чи матимуть вони при цьому однакові повноваження? Чи кожна районна в місті територіальна громада є власником комунального майна, особливо, якщо районна у місті рада не утворювалася, та чи означає це, що власністю територіальної громади району в місті управляє виключно міська рада? Чи може районна в місті рада (якщо вона утворена) управляти майном територіальної громади району в місті, за яких умов і в яких межах? Хто буде правонаступником майна, яке придбане районною в місті радою, якщо на міському референдумі або сесії міської ради буде прийнято рішення не утворювати районні у місті ради? Чи має право міська рада в будь-який час прийняти рішення про неутворення районних у місті рад та з якого часу в такому разі обрана районна у місті рада втратить свої повноваження?

Всі знають про ганебне рішення Конституційного Суду України про так званий «третій строк Кучми», коли доблесні конституційні судді вирішили приклад «1 + 1 = 1». Але Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження в даній справі є значно ганебнішою, а головне – на декілька порядків шкідливішою в глобальному сенсі для розвитку місцевого самоврядування. «Аналіз порушених у конституційному поданні питань дає можливість дійти висновку, що відповідь на них прямо випливає з тексту самої Конституції України та чинного Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" – констатували доблесні судді та ухвалили, що “підстави для відкриття конституційного провадження по цій справі відсутні”.

Воістину, нашу країну з повним правом можна назвати країною втрачених можливостей! Якщо б в далекому 1999 році судді КСУ поставилися до цієї справи по-іншому, розвиток місцевого самоврядування в Україні міг би піти в зовсім іншому напрямку... а так - “ Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.” Перспективи ж ухвалення Верховної Радою України спеціального Закону для роз'вязання вищеокреслених питань – звісно ж, прямуюють до нуля. Зрозуміло чому – бо абстрактних “членів територіальних громад” грабувати значно легше, ніж осіб з чітко визначеним статусом...

Зараз нібито формується “Реєстр виборців”, на його створення витрачається неймовірна кількість бюджетних грошей. Чи розв'яже наявність цього реєстру підняті питання? Ага, щас. Було багато пропозицій про так звану “повідомлювальну реєстрацію” - це коли людина просто повідомляє державу в особі будь-якого державного органу про те, де її можна знайти. Навіть якщо людина пише, що вона мешкає на вулиці Гнійній, третя купка праворуч – це її проблеми. Але якщо держава не зможе знайти людину за цією адресою – наприклад, аби направити повістку до військкомату чи виконавчий лист про стягнення аліментів – ось тоді у людини повинні бути серйозні проблеми у вигляді суттєвого штрафу, наприклад. А оскільки суттєвий штраф – це занадто абстрактне поняття, він повинен призначатись у вигляді відсотку від статків людини. За цим принципом, наприклад, у Норвегії призначаються штрафи за порушення правил дорожнього руху, і тому буває, що заможний бізнесмен платить за банальне перевищення швидкості кілька десятків тисяч крон.

То чому б не впровадити приблизно таку систему, прописавши, при потребі, всілякі важливі дрібниці на кшталт – скільки часу треба прожити в даному населеному пункті після реєстрації, аби отримати право голосу, а отже, і статус повноправного члена територіальної громади?

Думаю, всім зрозуміло, що, доки не буде роздерибанене ВСЕ БЕЗ ВИНЯТКУ комунальне майно, а головне – ЗЕМЛЯ – на щось подібне сподіватись не доводиться. Але – це ті реформи (ухвалення законів про територіальну громаду, про місцеві референдуми, чи, принаймні, уточнення та доповнення чинних законів про місцеве самоврядування, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів), проведення яких слід вимагати від політиків разом з вимогами про створення відкритих реєстрів та кадастрів та спрощення процедур формалізації майна. замість того, аби горлати на мітингах “Вітя-Вітя” чи “Юля-Юля”, ага.

Тетяна Монтян

малюнок звідси

Продовження: Понаєхалі-2