Україна без Ющенка?

Віктор Ющенко своїм указом... увів Леоніда Кучму до наглядової ради Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Стоячи на промерзлому Майдані, в пікетах біля Адміністрації президента та міністерства освіти часів Кременя, лягаючи під колеса автобусів із «відкріпниками» - чи міг хтось у тому 2004 році уявити таке? Але, як ведеться в історії, коло замкнулося. Бо на кожну революцію неминуче чекає реакція, і вчорашні якобінці, буває, перетворюються на термідоріанців.

Лише три роки знадобилося Віктору Ющенку для того, аби повністю перетворитися на Кучму №2. Він не тільки багато у чому повторює свого попередника, але й дозволяє собі таке, про що одіозний Кучма і помислити не міг.

Власне, передумови перетворення можна знайти у самій політичній історії Віктора Ющенка. Під час акції «Україна без Кучми» Ющенко був по інший бік барикад, аніж ті, хто заклав підґрунтя для Помаранчевої революції. У документальному фільмі «Обличчя протесту» тоді ще журналіста Андрія Шевченка, присвяченому «УБК», є символічні кадри: під зневажливий гомін натовпу протестуючих Кучма несе квіти до пам'ятника Кобзарю, і по праву руку від нього йде Ющенко, а по ліву – Медведчук.

Іноді схожість між Ющенком та Кучмою – просто вражаюча. Наприклад, останні ініціативи діючого президента стосовно зняття депутатської недоторканності, права глави держави на розпуск парламенту, зменшення кількості депутатів до 300 чоловік та перетворення Верховної Ради на двопалатну – це точна копія того, що пропонував Кучма під час референдуму 2000 року. З тою лише різницею, що Данілич референдум таки провів, а Андрійович - лише погрожує ним. Мета і у того, і в іншого
одна: посилення ролі президента, аж до диктаторських повноважень. Ющенко йде протореною доріжкою свого попередника. Тільки якщо Кучмі так і не вдалося втілити у життя результати свого референдуму через спротив Верховної Ради, то Ющенка "обламав" Конституційний Суд, від якого він вимагав рішення, за яким результати прямого волевиявлення народу не потребували б затвердження у парламенті.

Іронія долі полягає у тому, що три роки тому на Майдані Ющенко перед багатотисячним натовпом таврував Кучму як тирана. «Це перемога свободи над тиранією, права над беззаконням, майбутнього над минулим», - казав він тоді. Але свобода виявилася фальшивою, право – безправним, а майбутнє нічим не відрізняється від минулого.

Свобода у розумінні Ющенка – це перш за все свобода від своїх обіцянок. «Бандитам - тюрми», - казав він у 2004-му. І йому вірили! Однак минули роки – і ніхто з «бандитів» так і не потрапив до тюрми. Фальсифікатори виборів ходять на свободі попри те, що з трибуни Майдану лунали запевнення у невідворотності покарання і переконливості доказів. З'ясувалося, що «транзитного сервера» - не існувало, а за «каруселі» та відкріпні талони посадили хіба що дрібну шелупєнь або стрілочників. А ще ж були розмови про незаконну приватизацію «Криворіжсталі»! Цікаво, чи збереглися досі у Генпрокуратурі свідчення кучмівського очільника Фонду держмайна Михайла Чечетова, який навесні 2005 року з повними штанами «здав» усіх подєльників, а передусім Кучму? Чи в порівнянні з діяннями "помаранчевих" очільників ФДУ діяння Чечетова здаються дитячим лементом на галявині? Справа Гонгадзе перетворилася на повну профанацію, а результати справ про отруєння самого Ющенка (якщо вони взагалі існують) – цнотливо замовчуються, хоча Ющенко сам неодноразово казав, що знає імена отруйників. Зрештою, багато хто пам'ятає і обіцянку прибрати паркан біля Секретаріату – і його таки прибрали… щоб поставити ще вищий.

«Любі друзі» президента давно вже стали притчею во язицех. Безсоромне кумівство, роздача слонів і відвертий дерибан - норма і повсякденність. Шикарні «Мерседеси» чиновників – це одного поля ягоди з шикарними авто сина президента. Свобода у розумінні Ющенка – це ще й «журналістські морди», як він одного разу назвав тих, хто посмів розповісти людям про шикарне і невідповідне до офіційних доходів життя синочка глави держави. Сьогодні свобода Віктора Андрійовича і його вірного соратника Балоги – це СБУшні ддос-атаки на неугодні сайти, спроби підім'яти під себе вільні простори «світової павутини» під виглядом державної інформаційної політики та незаконні обшуки адвокатських контор. Це ще і фактичне «кришування» гігантської системи дерибану землі, зокрема у столиці - шляхом підтримки одіозного Льоні-Космоса, і багато-багато іншого.

Що ж стосується розуміння Ющенком права, то за рівнем правового нігілізму він давно вже переплюнув Кучму. Саме на його совісті – повне руйнування правової системи України. «Ходинкою усе почалося – Ходинкою і закінчиться», - напророчив колись брат останнього російського імператора Михайло. Він мав на увазі масову загибель людей під час святкування вступу Миколи ІІ на престол. А під час Жовтневого перевороту 1917 року військові частини Ходинських (Миколаївських) казарм перейшли на бік більшовиків. Історія має властивість повторюватись. Власне, лише протиправне рішення Верховного Суду про третій тур президентських виборів і привело Ющенка на найвищу державну посаду. Тому нічого дивного у його сьогоднішньому правовому нігілізмі нема. Апогеєм його став минулорічний розпуск парламенту, захоплення УДОшниками Генпрокуратури та дострокові парламентські вибори. І хоча навряд чи хтось із розумних людей сьогодні жалкує за тим складом в усіх сенсах розпущеної Верховної Ради, все ж це саме той випадок, коли одна сніжинка викликає лавину, а одне сумнівне щодо законності рішення тягне за собою повний обвал усіх правових засад роботи органів влади у державі. Останній "правовий винахід" нашого президента - «якщо не можеш звільнити людину, то скасуй її призначення» - доводить, що закон усе ж має зворотну силу, якщо тобі начхати на нього. Тому сьогодні ми живемо не за законами, а за політичною доцільністю, і нема чого дивуватися, коли який-небудь Зачепилівський райсуд скасовує укази президента. Не рий іншому яму, як то кажуть.

Свого часу суддя Юрій Василенко порушив дві кримінальні справи проти Кучми. Сьогодні він не приховує обурення, читаючи указ про його призначення:

- Знаєте, а я, власне кажучи, нічого іншого від Ющенка і не чекав. Я завжди підозрював, що Кучма та Ющенко змовилися в 2004 році стосовно передачі влади, і вже доволі давно мої підозри переросли у впевненість. Задурюючи людям голови брехливими гаслами на кшталт "ці руки нічого не крали", Ющенко всі три роки своєї каденції займався виключно вдосконаленням корупційних схем та методів, гальмував всі можливі реформи – місцевого самоврядування, судову, земельну... Такі масштаби дерибану Кучмі та його поплічникам навіть не снилися! Така безодня правового нігілізму навіть в кошмарах не могла примаритись нікому в "доющенківські" часи! Ющенко – добрий син, а хороші сини завжди перевершують батьків. Ось тільки країну дуже шкода...

...Майбутнє, про яке у 2005 році говорив Ющенко, сьогодні таке ж безнадійне, як і минуле. Шулер ніколи не міняє колоду, особливо, якщо вона краплена. Тому на нас хитро і зневажливо знову дивляться ті ж самі королі і тузи, а дрібненькі шістки так само запопадливо за найменшим порухом пальця кидаються виконувати їхню волю.

Коло замкнулося. Але для нас це – лише новий захід на нове коло. На якому ось-ось (свят-свят-свят) буде все – і вбивства журналістів, і тюрми для неугодних, і всі інші принади того, що ми звикли називати "кучмізмом". Бо при різних зовнішніх оболонках зміст режимів обох президентів - ідентичний по своїй суті. Але це іще означає і новий Майдан, і нові вуличні бої – тепер вже «України без Ющенка»…

фото звідси і звідси