«Moscow, Moscow, закидаем бомбами…

«…будет вам олимпиада, ха-ха-ха-ха-ха», - таке, за переказами, вчулося радянським цензорам у веселому шлягері групи Dschinghis Khan, після чого групу заборонили в СРСР. Роки минають, а Росії – наступниці Радянського Союзу – все щось вчувається. Ми ж звично робимо з кожної російської галюцинації, яка стосується України, національну проблему, в рамках якої стають помітними усі наші найганебніші комплекси. Особливо очевидним це стало під час програми «Свобода слова» (ICTV, 5 травня, відеоверсія тут, яка увінчала масштабний «міжнародний скандал» навколо сувенірної ляльки Гітлера, що її знайшли в одній із столичних крамниць.

Насправді історія про ляльку (повну хронологію можна побачити тут не варта виїденого яйця цього самого Гітлера. Ніяка лялька нациста з людини не зробить, натомість табуїзація будь-яких ідеологій чи історичних постатей є запорукою того, що вони викликатимуть ще більший інтерес. Навіть якщо виконати вимогу запрошеного до участі в програмі телемостом російського журналіста Матвія Ганапольського – «розібратись» із лялькою, її постачальниками, продавцями і тайванськими виробниками, - ніщо не заважатиме охочим купувати матрьошку-Гітлера російського виробництва, роздруковувати зображення фюрера з інтернету абощо. Свого часу, зацікавившись стилістикою гітлерівського твору «Майн Кампф», я знайшов переклад зрозумілою мені мовою в мережі за секунду (ще кількох секунд вистачило для ознайомлення). Після цього чути розпачливе «у нас у вільному продажі «Майн Кампф»!!!» - просто смішно.

На жаль, ніхто, крім одіозного Дмитра Джангірова, не насмілився навіть натякнути на те, що поширення новини про ляльку «від Індонезії до ПАР» - це корисний піар України, про яку навряд чи згадали б із іншої нагоди. Віталію Кадченку, який за рік роботи на «Первый канал» виробив «професійний» маасковський акцент і вміння безсоромно брехати в очі, на запитання, чому в його сюжеті дорогий сувенір названо «хітом продажів», достатньо було сказати – «но вєдь кукла била!» І далі саркастично всміхатись, поки моральні авторитети посипали голову попелом на тему нашої вразливості до іноземних спецоперацій.

Так само, коли Ганапольський огидним прокурорським тоном повчав українців про те, які свята їм можна і не можна святкувати (у зв’язку з абсолютно фальшивою, спродукованою «своїм-таки» Олесем Бузиною, тезою про те, що Ющенко святкує «дві перемоги над росіянами – Крути (sic!) і Конотоп»), присутні у студії історики втягнули язики не скажу куди. «К-а-к м-о-ж-н-о п-р-а-з-д-н-о-в-а-т-ь п-о-б-е-д-у н-а-д с-о-с-е-д-о-м?» - двічі продекламував у камеру російський екс-демократ під дружне мовчання «опущеної» української сторони. Прекрасно можна, Мотю – так само, як ставити пам’ятники переможцям над сусідами-поляками Мініну і Пожарському і вшановувати Сусаніна, який завів тих же сусідів у болото. Як «прорубати вікно у Європу», вибиваючи сусідів-шведів із узбережжя Балтики, а потім добивати цих же сусідів під Полтавою. Як півтора століття мучити сусідів-турків, «звільняючи» від них спершу слов’янські і християнські, а потім уже – які трапляться, народи. І розширювати свою територію за рахунок народів-сусідів, ім’я яким легіон, і недобитки яких сьогодні називаються «росcиянами». І вся історія Росії, яка заморських воєн не вела, складається з перемог або над сусідами, або ж над теперішніми найкращими друзями – німцями і французами…

Так само мовчки вислухали патетичний пасаж Ганапольського про його матір, яку виштовхали з Бабиного Яру, - а відтак він, очевидно, може вважатись головним постраждалим від ляльки, а ми всі – глибоко перед ним винними.

Щоразу, слухаючи в ефірі їхнє хамство, що ллється через оплачений українською стороною сателітарний зв’язок, я борюся з емоцією «вимкніть його! приберіть! заткніть!». Бо розумію, що навпаки: їх має бути більше. Найкраще було б зробити для них у прайм-тайм прямоефірну програму на наших центральних каналах. «Учителя жизни» - абощо, нехай би вони щодня пояснювали українцям, що ми робимо не так і як саме нам треба любити їх, аби їм було приємно. Тоді незабаром навіть у найбільш задурених головах наших співвітчизників почнуть вироблятись антитіла.

«Вимкнути» українофобську російську пропаганду прагне й Президент, який нещодавно ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони про «забезпечення інформаційної безпеки», вибачайте за множинну тавтологію. Пожвавлення наших можновладців на інформаційному фронті, де Україну безжально «мочать» із моменту здобуття незалежності, нагадує метушню ламерів, які виходять в інтернет без антивірусу і намагаються з’ясувати, чому їхні комп’ютери почали глючити. В результаті чого доходять висновку, що єдиний рятунок від вірусів – витягнути шнур, видавити скло і викинути у вікно модем. Встановити антивірус на думку якось не спадає.

…До речі, юний московський соловейко Віталій Кадченко припер одну з ляльок на програму. Щоправда, ведучий Андрій Куликов показати її не дозволив, тому виріб тайванської промисловості так і залишився в закритій коробці. Не думаю, що журналістові дали цінну річ напрокат – відтак, можна привітати російський «Первый канал» із корисною покупкою.

Отар Довженко

малюнок звідси

(21 голосів, середня оцінка: 4.81 з 5)

 Loading ...