За скафандром Черновецького

Багато хто досі питає, які психоактивні речовини ми вживали того дня, коли виникла ця шалена ідея. Відповідаємо – зелений чай.

Ми сиділи в затишному кафе в історичному центрі столиці. Колега розповідав про свій проект оснащення столиці велосипедними доріжками. Він бідкався, що нинішня влада навряд чи зверне на це увагу. Особливо тепер до велосипедів команді Черновецького немає діла, бо вибори. Наче ілюструючи його слова, за вікном промайнула колона велосипедистів з рекламою на гроші одного з передвиборчих штабів. А кульмінацією того дня була жахлива смерть велосипедиста під колесами елітного автомобіля, що зник з місця пригоди. Ми говорили, що позачергові вибори мера – ще одна облуда, і киянам насправді потрібен буде не “красивий”, “розумний” чи “сильний” мер, а звичайний вазелін.

“А чи не подати нам усім заяви у ТВК?” - виникла крамольна думка. Але через деякий час проект "Журналістів - у мери" перестав здаватися абсурдним, і ми почали думати, як це здійнити на практиці.

У коридорі ТВК наприкінці робочого дня терлося близько десяти суб’єктів виборчого процесу. “Сюди у мери?” – жартома запитали ми у суб’єктів. “Сюди-сюди”, - серйозно відказали люди. Виявилось, у черзі кожен хоче стати мером. Переважно це були жінки різного віку.

В цей час свою заяву про намір балотуватися подавав Леонід Черновецький. Він саме увійшов до приймальні з квітами та ордою журналістів, залишивши “конкурентів” з народу наодинці з нами. Побачивши увагу преси і до себе, кожна із кандидаток намагалася розповісти свою програму від початку і до кінця.

“Світ врятує краса, – переконує журналістку найекстравагантніша з кандидаток, Олеся Олександрівна. “Ви така вродлива, теж можете балотуватися на мера. Я вже 4 рази балотувалася…”

“А я втретє балотуюсь, - розповідає Наталя Пилипенко. - Мене дивує, що тут не дають ніякої розписки про те, що прийняли документи. Завжди так робили…” Наталя з Харкова, в 2002 році висувалася на посаду харкіського мера, але плюнула і зосередила зусилля на столиці.

“Документи постійно повертають з технічних причин, - пояснює дядечко з портфелем. - Тут же люди три слова зв’язати не можуть. Вам же сказали – прочитайте уважно, як треба правильно писати заяву – це все є на сайті".

Виявляється, що половина присутніх інтернетом не користується.

“До чого тут інтернет? Я ось особисто підійшла дізнатися, які документи заповнювати, - обурюється Олена Кирилівна, 62 роки. У мене багато ідей, як організувати владу, як зменшити ціни і платежі, у мене є навіть своя модель компактного Києва…”

Під ці розповіді журналісти заходилися писати біографії та заяви, старанно переписуючи текст у сусідів з черги. Заяви вийшли різними, а результат після розгляду один – відмовити через відсутність даних, що їх вказування прямо передбачено законом. Хтось не вказав місця роботи, хтось – складу сім’ї. Тому наступного дня переписували з інтернету - і успіх не забарився. Всі апліканти опинилися на “другому турі”: кандидатам у кандидати дозволили збирати голоси на свою підтримку.

“Якщо ви і пройдете другий етап, з підписами, вас обов’язково завалять на третьому”, - поспішили нас запевнити “знавці” виборчого процесу. З ними було важко не погодитись. Самі були свідками того, як на засіданні ТВК десяток кандидатур підряд відхиляли вже з наданими підписними листами. Причина – неправильне оформлення підписів. “Це може бути що завгодно, від неправильно записаного номера паспорта до будь-якої помарки. А помарка, - пояснювали “знавці” у черзі, - може виникнути коли завгодно. Піди потім доведи, що твої списки були чистими... Списки повернуть, заповнюй по-новому, а до кінця підписної кампанії залишаються лічені дні”.

До людини, що виходить з ТВК із підписними листами, зовсім інше ставлення. І зовсім інші люди проявляють свій інтерес. “Підписи потрібно зібрати? 20 гривень підпис, за півдня зробимо”, - шепоче молодик у костюмі. Інший чоловік, теж із підписними листами, пропонує підписами… мінятися: “Ви нам сто і ми вам теж сто, але своїх. За законом, громадянин може підтримати будь-яку кількість кандидатів. Це голосувати він може лише за одного”.

“Не слухайте його, - шепоче інший “конкурент”, - це може бути "підставою". Одна заява такого підписанта, що він підпису у вас не ставив, і все – їх не визнають чинними”.

Тим часом проект "Журналістів - у мери" викликає нову хвилю скепсису. “Навіщо вам це? З цього нічого не вийде!”, - казали усі, включаючи знайомих юристів. “Чиї ви технічні кандидати? Розпорошуєте голоси єдиного кандидата?” - запитували невтаємничені. Але останнє говорилося скоріше з посмішкою, після чого критики ставили свій підпис. Підписну кампанію було вирішено вести в провідних редакціях та телеканалах.

Після оголошення в живому журналі бажаючих підписатися побільшало. Залишалося тільки їздити від офісу до офісу, заповнюючи листи на всіх журналістів-висуванців. Втім, перші заповнені листи засмучують. В графі “громадянство” чимало людей написало “українець”, а деякі просто “укр.” Підписи рясніли виправленнями. Це означало, що підписів треба ще більше, щоб перекрити забраковані рядки.

Інформація про флеш-моб журналістів натомість поширювалась швидше, ніж ми собі могли це уявити. Однак, в понеділок, 14 квітня, виявилося, що на кількох кандидатів підписів все одно бракує.. Погоджуємось на статус дублерів і вирішуємо висувати єдиного кандидата. Ним стає Марія Лєбєдева з видання «Главред». За дві години до закінчення роботи ТВК її програма всотала найважливіше з програм кандидатів-дублерів, а комплект документів спрямували в останній вагон поїзда, що в ніч на 15 квітня вирушив на реєстрацію. Про події тієї ночі у ТВК «Інфопорн» вже писав.

В довідці про отримання заяви стоїть 23.59, остання хвинила останньої доби, відведеної законом для подачі документів. Ми зібрали 404 підписи, з них 86 комісія забракувала. Але для реєстрації потрібно 300. 18 квітня ТВК постановила зареєструвати журналістку Марію Лебедєву кандидатом на посаду київського міського голови. Експеримент триватиме.

Далі буде...

Тарас Ратушний

Марія Лебедєва

фото звідси