“Ми свою побєду вистрадалі чєстно”

Сьогодні головою Подільського районного суду міста Києва Василем Бородієм нарешті було проголошено вирок “санітарам міських джунглів” братам Білієнкам – Василю (9 років позбавлення волі) та Миколі (7 років).
“Бізнес” їхній був простим та невибагливим – вони шукали осіб з так званої “групи соціального ризику” - стареньких, хворих, алкоголіків та т.і. - та відбирали у них квартири. Засуджено їх лише по трьох епізодах, але потерпілі переконані, що таких епізодів було значно більше, і працювала з засудженими ціла “група забезпечення”, члени якої нєвозбранно вболівали за них в суді та погрожували потерпілим.
Інтереси засуджених представляли чотири адвокати на двох, в той час як всіх трьох потерпілих представляла я одна.

Отже, епізоди:

Перший. Потерпілий Георгій Тихоневич, 1918 року народження, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Тампере в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Діда викрали, але після того, як родичі підняли гвалт – повернули в лікарню. Про пошуки діда засуджених сповістила наша доблесна міліція, у співучасті якої зі злочиинцями потерпілі абсолютно впевнені, але довести нічого не можуть. Після викрадення старий захворів запаленням легенів та помер в лікарні. Аби приховати злочин, на ім’я діда придбали (але через жлобство не зареєстрували в БТІ) будинок в селі Слобода Кагарлицького району Київської області – за 1500 доларів США… Події відбувалися восени 2004 року. Справу про розірвання угод з привласненою квартирою діда призупинено до набуття вироком чинності.

Другий. Потерпілий Юрій Гребінський, інвалід 1 групи (майже не ходить), пенсійного віку, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Вільде в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Гребінського спершу тримали на невстановленій квартирі в Києві, а потім вивезли а село Садки Кременчуцького району Полтавської області, де використовували в якості раба. Гребінський примудрився втекти та доповзти до прохідної якогоь заводу, що і врятувало йому життя, а злочинців врешті решт привело на лаву підсудних. Події відбувалися навесні 2002 року. Справа про розірвання угод з привласненою квартирою буде тягнутись дуже довго, тому що доблесні суди відмовили Гребінському в позові про розірвання цих угод, і тепер доведеться переглядати ці рішення за нововиявленими обставинами.

Третій. Потерпілий Василь Улянченко – пенсійного віку, алкоголік з частковою деградацією особистості, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Поліській в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Улянченка вивезли в приватний сектор міста Борисполя, де використовували в якості раба, а після завершення всіх оборудок викинули на вулицю. З метою приховання злочину на ім’я діда придбали (але також через жлобство не зареєстрували в БТІ) будинок в селищі Димитрове міста Олександрія Кіровоградської області – за 10 000 гривень… Події відбувалися влітку 2004 року. Справу про розірвання угод з привласненою квартирою діда призупинено до набуття вироком чинності.

Важко собі навіть уявити шалений спротив, який чинився під час розслідування цієї справи на всіх шабелях в міліції та прокуратурі. Виключно самовідданість окремих слідчих та наполегливість потерпілих дозволили довести цю справу хоча б до проміжного фінішу.

Родичі засуджених намагалися підкупити мене як адвоката, вдавалися до залякувань та навіть чаклунства – зокрема, мати засуджених пообіцяла мені, що всі мої сини “сядуть пожиттєво” Свої погрози родичі засуджених супроводжували незрозумілими маніпуляціями на кшталт бурмотіння заклинань та посипання наших голів сумішшю піску та маку. Як добре, що я – атеїстка, а то б ще зо страху вмерла!:)

Все, що я думаю з приводу ситуації на вторинному ринку, я вже викладала в статті “Для тих, хто ще не знає, як працює “квартирна мафія”. З того часу змінилося лише те, що нарешті фактично ліквідовано сумновідомі нотаріальні квоти. Будь-яких інших заходів, що зменшували б рівень віктімності серед “групи соціального ризику” - не вжито і не планується…

Слід зауважити, що навіть під час останнього слова підсудні стверджували, що є безневинними, як коники, і всім потерпілим хотіли тільки добра. Немає сумніву, що вирок вони оскаржать.

Рівень латентності таких злочинів – надзвичайно високий. Те, що ця справа завершилася вироком – швидше виняток, ніж правило, бо зазвичай злочинці не роблять “проколів” - обирають “правильних” жертв, у яких немає родичів, або просто не залишають жертв у живих.
Крім того, засуджені – лише жалюгідні “стрілочники, в той час як їхні “куратори” та “кришувателі”, в тому числі – і з правоохоронних органів – практично завжди залишаються на волі.

Ось так і живемо. Закономірний процес переходу майна від неефективних власників до ефективних, “побутове рейдерство”, так сказати:(

Тетяна Монтян

Продовження: Довга посадка циган-рейдерів

(16 голосів, середня оцінка: 4.88 з 5)

 Loading ...