“Ми свою побєду вистрадалі чєстно”

Сьогодні головою Подільського районного суду міста Києва Василем Бородієм нарешті було проголошено вирок “санітарам міських джунглів” братам Білієнкам – Василю (9 років позбавлення волі) та Миколі (7 років).
“Бізнес” їхній був простим та невибагливим – вони шукали осіб з так званої “групи соціального ризику” - стареньких, хворих, алкоголіків та т.і. - та відбирали у них квартири.

Засуджено їх лише по трьох епізодах, але потерпілі переконані, що таких епізодів було значно більше, і працювала з засудженими ціла “група забезпечення”, члени якої нєвозбранно вболівали за них в суді та погрожували потерпілим.
Інтереси засуджених представляли чотири адвокати на двох, в той час як всіх трьох потерпілих представляла я одна.

Отже, епізоди:

Перший. Потерпілий Георгій Тихоневич, 1918 року народження, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Тампере в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Діда викрали, але після того, як родичі підняли гвалт – повернули в лікарню. Про пошуки діда засуджених сповістила наша доблесна міліція, у співучасті якої зі злочиинцями потерпілі абсолютно впевнені, але довести нічого не можуть. Після викрадення старий захворів запаленням легенів та помер в лікарні. Аби приховати злочин, на ім'я діда придбали (але через жлобство не зареєстрували в БТІ) будинок в селі Слобода Кагарлицького району Київської області – за 1500 доларів США... Події відбувалися восени 2004 року. Справу про розірвання угод з привласненою квартирою діда призупинено до набуття вироком чинності.

Другий. Потерпілий Юрій Гребінський, інвалід 1 групи (майже не ходить), пенсійного віку, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Вільде в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Гребінського спершу тримали на невстановленій квартирі в Києві, а потім вивезли а село Садки Кременчуцького району Полтавської області, де використовували в якості раба. Гребінський примудрився втекти та доповзти до прохідної якогоь заводу, що і врятувало йому життя, а злочинців врешті решт привело на лаву підсудних. Події відбувалися навесні 2002 року. Справа про розірвання угод з привласненою квартирою буде тягнутись дуже довго, тому що доблесні суди відмовили Гребінському в позові про розірвання цих угод, і тепер доведеться переглядати ці рішення за нововиявленими обставинами.

Третій. Потерпілий Василь Улянченко – пенсійного віку, алкоголік з частковою деградацією особистості, привласнено однокімнатну квартиру на вулиці Поліській в місті Києві шляхом оформлення довіреності на продаж; гроші витрачено на власний розсуд. Улянченка вивезли в приватний сектор міста Борисполя, де використовували в якості раба, а після завершення всіх оборудок викинули на вулицю. З метою приховання злочину на ім'я діда придбали (але також через жлобство не зареєстрували в БТІ) будинок в селищі Димитрове міста Олександрія Кіровоградської області – за 10 000 гривень... Події відбувалися влітку 2004 року. Справу про розірвання угод з привласненою квартирою діда призупинено до набуття вироком чинності.

Важко собі навіть уявити шалений спротив, який чинився під час розслідування цієї справи на всіх шабелях в міліції та прокуратурі. Виключно самовідданість окремих слідчих та наполегливість потерпілих дозволили довести цю справу хоча б до проміжного фінішу.

Родичі засуджених намагалися підкупити мене як адвоката, вдавалися до залякувань та навіть чаклунства – зокрема, мати засуджених пообіцяла мені, що всі мої сини “сядуть пожиттєво” ;) Свої погрози родичі засуджених супроводжували незрозумілими маніпуляціями на кшталт бурмотіння заклинань та посипання наших голів сумішшю піску та маку. Як добре, що я – атеїстка, а то б ще зо страху вмерла!:)

Все, що я думаю з приводу ситуації на вторинному ринку, я вже викладала в статті “Для тих, хто ще не знає, як працює “квартирна мафія”. З того часу змінилося лише те, що нарешті фактично ліквідовано сумновідомі нотаріальні квоти. Будь-яких інших заходів, що зменшували б рівень віктімності серед “групи соціального ризику” - не вжито і не планується...

Слід зауважити, що навіть під час останнього слова підсудні стверджували, що є безневинними, як коники, і всім потерпілим хотіли тільки добра. Немає сумніву, що вирок вони оскаржать.

Рівень латентності таких злочинів – надзвичайно високий. Те, що ця справа завершилася вироком – швидше виняток, ніж правило, бо зазвичай злочинці не роблять “проколів” - обирають “правильних” жертв, у яких немає родичів, або просто не залишають жертв у живих.
Крім того, засуджені – лише жалюгідні “стрілочники, в той час як їхні “куратори” та “кришувателі”, в тому числі – і з правоохоронних органів – практично завжди залишаються на волі.

Ось так і живемо. Закономірний процес переходу майна від неефективних власників до ефективних, “побутове рейдерство”, так сказати:(

Тетяна Монтян

Продовження: Довга посадка циган-рейдерів